Кіно і яблука. Влада витратила 250 тисяч на любительський фільм про Нову Каховку

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 28.06.2018 13:55
  • 0

Напередодні Дня Конституції у Палаці культури відбувся прем’єрний показ фільму «Нова Каховка: зачаровує, квітує та єднає». На його створення міськрада виділила з бюджету громади 250 тисяч гривень. Зал майже повністю заповнили місцеві чиновники, які у цей час мали б працювати на своїх робочих місцях.

Півторагодинна стрічка змонтована у кращих традиціях радянських кіноагіток. Власне, левову частку фільму займають давно відомі кадри кінохроніки 1950-1960 років. Протягом усієї стрічки лунають радянські пісні на кшталт «Я пришел на работу», «Нам рано жить воспоминаниями», «Ветерок камышами шуршит», «Уходят в море разные другие» тощо.   

Пережовування теми будівництва і міста відверто втомлює. Дивно чути з екрану, наприклад, про те, що робітники «сердечно дякували партію і уряд за високі нагороди». Або: «Начальник будови Андріанов закликав робітників зустріти трудовими перемогами 40-річчя Жовтня».

Загалом стрічка складається з нарізок кінохроніки, фрагментів святкувань Дня міста та відкриття Палацу культури, розлогих монологів мера, розповідей про спортивні досягнення та повідомлень про дати з історії міста.

Після показу міський голова Володимир Коваленко подякував режисеру Сергію Марчевському за «правду життя». Але яка може бути правда у приправленій комуністичним пафосом радянській кінохроніці? 1950-ті роки змальовані як апофеоз щасливого життя у сталінській епосі.

93-річний першобудівник у кадрі згадує, яке добре постачали продуктами і товарами місто під час його будівництва. Якось привезли цілу баржу яблук серед зими. Ними торгували цілий місяць в усіх магазинах. Це людям було за щастя. А в інших кадрах бачимо, як «щасливі» жінки подають мулярам розчин лопатами чи працюють в три погибелі на полях.

Правду життя чуємо хіба від директора Новокаховського рибозаводу Ігоря Дикухи. Він прямо зізнається: якби завод не зариблював щороку акваторію Дніпра тоннами мальків, то ми б уже давно не мали ні моря, ні річки. Було б одне смердюче болото.

Мер також наголосив, що фільм презентаційний. Що ж, дуже сумнівно, що нинішнім туристам чи інвесторам цікаво, скільки будинків і шкіл спорудив  «Каховсільбуд», у які країни експортував двигуни давно роздерибанений електромаш, коли відкрився пластмасовий завод чи як така-то бригада виборювала звання колективу комуністичної праці.

Єдиним зворушливим моментом для мене стали спогади дворазового олімпійського чемпіона Валерія Борзова. Він говорив без усякого пафосу і згадував конкретні речі: спортивну сумку, яку йому подарував тренер за першу перемогу на біговій доріжці, баржі з кавунами, друзів юності, футбол по 3-4 години.

Загалом фільм про минуле. Нинішньої Нової Каховки у ньому нема. Наче й не триває п’ятий рік війна у країні. Наче не було загиблих в АТО героїв-земляків. Ні слова про потужний волонтерський рух і підйом патріотизму. Зате чимало світлин про дружбу з навчальним катером ВМС України «Нова Каховка». Про те, що він був захоплений і пограбований окупантами, творці стрічки промовчали.

Та й те, що змонтоване, тягне хіба що на любительську стрічку. Ні особливої драматургії, ні несподіваних поворотів, ні оригінальної авторської концепції. Затягнуті монологи, багато зайвих кадрів будівництва, міських свят і природи, які не несуть жодного смислового навантаження і не мають художньої значущості. До того ж використані відеоматеріали місцевих аматорів, про що вони навіть не знали.

Крім того, що «это лучший город на земле», глядач нічого нового про Нову Каховку не дізнається. Загальні слова, які може сказати мешканець будь-якого міста планети.

Схоже, наші можновладці не помітили, як змінилося місто за останні роки. Воно для них залишається у минулому. Що ж, рано чи пізно реалії виявляться зовсім іншими. 

Коли ми вийшли з Палацу культури після сеансу, я зізнався знайомому, що, на мій погляд, стрічка слабка.

— А що ти хотів? Це всього другий фільм цього режисера, — почув у відповідь.

Коментарі:

Останні новини