Юлія Зінкевич в юності обіграла майбутню чемпіонку світу з шахів

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 14.03.2018 15:41
  • 0

33-річна майстер спорту міжнародного класу з шахів Юлія Зінкевич народилася у Бериславі. Коли їй було 2 роки, батьки переїхали до Каховки. Там навчалася у школі №4.

– Шахами я зайнялася ще в дитинстві, добровільно-примусово, – посміхається Юлія. – Навчив батько Василь Малко. Він мав перший розряд. Хотів зробити з мене чемпіонку. Так само прилучив до гри молодшу на 5 років сестру Аліну. Вона зараз майстер спорту.

Змагання і навчання

Змалку Юлія виступала в шахових турнірах у Каховці, Херсоні, Одесі, Києві. З 12 років займалася в обласній шаховій школі. Вигравала чемпіонати області у своїй віковій категорії, була чемпіонкою України до 14 років з бліцу, віце-чемпіонкою до 16 років з класичних шахів та бронзовою призеркою в категорії до 20 років. Виїжджала і на турніри за кордон, брала участь у чемпіонатах світу і Європи.

Потім навчалася у Харкові, в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого. У 21 рік отримала звання міжнародного майстра. Норматив вона виконала раніше, але у батьків не було грошей, щоб заплатити за отримання звання. На той час це було приблизно 200 доларів. Оплатила академія, коли вона підтвердила норматив на турнірі в Харкові.

Після закінчення академії переїхала до Нової Каховки. Нині працює в місцевій прокуратурі. Чоловік Дмитро – юрист і адвокат. Мають двох хлопчиків – 8 і 3 років.

Юлія в шахи грає з дитинства З родинного архіву

Найкраща партія

Найпам’ятнішим називає чемпіонат України, де посіла друге місце.

– Я стартувала невдало – з чотирьох поразок підряд, – Каже Юля. – Потім суперники до мене ставилися легковажно. А я виграла решту 7 партій. Дуже важко було емоційно настроїтися після такого початку.

Взагалі турніри відбирають у шахістів багато сил. За шаховою дошкою доводиться сидіти по декілька годин. Причому – з максимальною концентрацією уваги і мозку. У кожній позиції прораховувати по кілька варіантів продовження партії.

Хвилинне розслаблення, один невірний хід – і поразка

– Партія може розтягнутися, її відкладають, – розповідає Зінкевич. – Тоді випадає цілий день. У деяких турнірах доводиться грати на день 2-3 партії. Це вимагає величезних зусиль.

У юному віці вона виграла у нинішньої чемпіонки світу Анни Музичук. Звісно, тоді Аня ще була дівчинкою, і ніхто не знав, що вона підніметься на таку висоту і буде членом збірної України. Але вже тоді вона була досить відомою як обдарована юна шахістка. Вигравала у значно старших суперниць. Ту партію на чемпіонаті України в Севастополі 2000 року визнали найкращою в турнірі. Тому для Юлії вона особливо пам’ятна.

Сам собі тренер

– Під час гри найважливіше для шахіста – концентрація уваги і посидючість, – розмірковує Юля Зінкевич. – Я своїх суперників часто просто пересиджувала.

До кожної гри вона готується ретельно, вивчає дебюти, які полюбляє суперник, шукає його слабкі місця.

Нині все можна знайти в інтернеті. Раніше тренер записував партії суперників, потім давав поради, як грати проти них. Тепер Юлія сам собі тренер.

Вона не вважає, що її шахова кар’єра закінчилася, але життя бере своє – робота, сім’я відбирають багато часу. Добре, що мама виручає – приїздить з Каховки, доглядає за онуками. Утім, так фанатично до шахів Юлія вже не ставиться. Хоча при нагоді намагається виступати в турнірах. Нині, вважає вона, юні спортсмени так ретельно не готуються до змагань, як раніше. Та й тренерів радянської шахової школи вже практично нема. Турніри тепер здебільшого комерційні. Тобто, кожен учасник має сплатити внесок. З частини цих внесків формують призовий фонд. За останній триденний турнір в Херсоні вона сплатила 200 гривень. Отримала як переможниця серед жінок 500.

Ю. Зінкевич на зваганнях Спортивний портал Херсонщини

Сімейні традиції

– Гарні ходи в екстремальних умовах, коли не вистачає часу, здебільшого робляться інтуїтивно, – каже шахістка. – Потім, коли розбираєш партію, дивуєшся: це дійсно був найкращий хід в даній ситуації.

У юні роки після програшів Юля часто не стримувала сліз. Адже батьки покладали на неї великі надії. Також було прикро, коли підозрювала, що суперниці могли зіграти договірні матчі, щоб не пропустити її до п’єдесталу. Нині ставиться до перемог і поразок спокійно. Бо для неї шахи вже не спорт, а тренування для мозку.

Після турніру спортсменці треба два дні посидіти в тиші і спокої. Старається походити до спортзалу. Адже треба якось позбутися моральної й інтелектуальної втоми, скинути з себе весь накопичений негатив.

Старший син теж грає в шахи. Батьки вважають, що це буде добре для його особистого розвитку. А стане він чемпіоном чи ні – життя покаже.

– Мій чоловік Дмитро – єдиний у нашій родині, що не вміє грати в шахи, не хоче вчитися і не розуміє цієї гри, – посміхається Юлія.

Коментарі:

Останні новини