Свою першу книгу Павло Загребельний написав у Новій Каховці. Як ще він пов’язаний з Херсонщиною

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 12.03.2018 10:39
  • 0

Автор понад 40 романів, кількох збірок оповідань, п’єс, кіносценаріїв, нарисів, есеїв, виданих 15-мільйонним накладом двадцятьма мовами світу, лауреат Державних премій СРСР і УРСР Павло Загребельний розпочав свою творчу діяльність у селі Ключовому на Херсонщині на початку 1950-х років. Тут відбувалося грандіозне будівництво Каховської ГЕС і нового міста на Дніпрі, якому дадуть назву Нова Каховка.

Мав важкий характер

Київський письменник Олександр Сизоненко якось в одному з інтерв’ю кілька років тому згадував, що познайомився із Павлом Загребельним у листопаді 1950-го на будівництві Каховської ГЕС. Тоді в Каховці і Херсоні проходила нарада молодих письменників

– Павло подався туди набратись вражень для майбутніх творів, – розповів Олександр Олександрович. – Ходив будівельними майданчиками у довгому чорному плащі, який йому від батька дістався. За весь час ані слова не зронив. Мав дуже важкий характер, суворим був, завжди правду у вічі казав. Ми з ним постійно сварилися. Не пробачали один одному жодних слабкостей. А мирилися за чаркою віскі. Це був наш улюблений напій.

Перше оповідання Павло Загребельний з Юрієм Пономаренком написали за кілька годин. А перша книга майбутнього класика «Каховські оповідання»  у співавторстві з тим же Пономаренком вийшла 1953 року. Збірка складалася з дванадцяти творів. Вона була видана видавництвом ЦК ЛКСМУ «Молодь» накладом 30 тисяч примірників.

Будівництво Каховської ГЕС  Фото з музею

Шляхи до комунізму

Дослідники зауважують, що оповідання відзначалися більше нарисовістю, ніж художністю, а також композиційними прорахунками. По суті, це були газетні нариси із життя першобудівників ГЕС і нового міста та колгоспників навколишніх сіл. У героях оповідань вони впізнавали себе. У цих замальовках з життя переважає авторська розповідь та численні діалоги героїв. Ліричних відступів та інших позасюжетних елементів не густо. Твори сповнені тогочасного комуністичного пафосу, як-от: «Машина була прикрашена лозунгами, квітами. «Спасибі товаришу Сталіну за Каховське море!» бігли по одному борту великі чіткі літери. «Всі шляхи ведуть до комунізму» тягся впродовж іншого борта виразний напис».

Героями оповідань є звичайні люди – працівники будови, колгоспники з навколишніх сіл.

Контролер-гідромеліоратор з оповідання «Зорі» Вася Терьохін мріє, що життя понесе його «на недалекі будівельні майданчики, де гудуть машини, скрегочуть бульдозери, ні на хвилину не вгаває веселий перестук теслярських сокир і задерикувате вищання циркулярок, де люди працюють, зрештою, а не сидять на лавочці, як дачники, або як отой сторож біля виноградників».

У книжці передано ритм і звучання епохи, описано реальні події, згадуються Британи, Каховка. Берислав, Асканія-Нова та інші населені пункти Херсонщини. У творах є розповіді про соціалістичне змагання, постанови партбюро, стаханівську школу, колгоспи імені Сталіна, Хрущова, Кірова, Ворошилова…

Титульна сторінка книги "Каховські оповідання"

Третя швидкість

Зрештою, автори показують як міняється життя людей у зв’язку з будівництвом штучного водосховища. Героїня оповідання «Море йде» Параска Харитонівна не вірить, що її село з новим клубом, фермою, школою, будинками опиниться на дні Каховського моря. Тому проганяє зі свого двору бригадира, який приніс їй цю звістку. Оповідання закінчується несподівано: баба Параска погоджується поїхати на оглядини нового місця для села, бо «море йде».

Звісно, у книжці є і низка зворушливих любовних історій. Диспетчера автобази Фросю з оповідання «Третя швидкість» називають Афродітою. До неї залицяється водій Толя Незабудкін, який вважає себе серцеїдом. Але марно. Дівчина закохалася у серйозного і вдумливого Андрія Поставного. Ходила з ним на лекції з міжнародного становища, до бібліотеки та до стаханівської школи. А скінчилося все досить прозаїчно: Поставному дали в Новій Каховці будиночок. Виявилося, що він одружений. До нього приїхала дружина з двома «вихрастими карапузами». Фрося пішла на курси водіїв, бо вирішила, що час їй вмикати у своєму житті «третю швидкість».

Картина "На Дніпрі". Полотно, олія. Художник Альбін Гавдзінський

Степ і море

Узимку 1953 року Загребельний разом з Миколою Чабанівським здійснив подорож по Півдню України через Херсон, Цюрупинськ, Каховку. Про це сам письменник згадував у статті «Малюнки до портрета» про М. Чабанівського. У романі «Тисячолітній Миколай» також є згадки про подорож до Херсона і Каховки.

Після видання «Каховських оповідань» Павло Архипович вирішив писати новели сам.

У другій половині 1950-х років письменник видав кілька збірок оповідань та повістей. Чимало з цих творів – про Херсонщину. Наприклад, «Степові квіти» і «Новели морського узбережжя». Останню книгу писав улітку 1956 року на березі Джарилгацької затоки – там він відпочивав разом із Олександром Сизоненком і насолоджувався близькістю з «матінкою-землею».

– Він ходив на ринок за продуктами вдосвіта, готував сніданки, обіди й вечері, лаштував тент, натягуючи на палі простирадло, – згадував О. Сизоненко. – А впоравшись, сідав у холодку під кущем туї, розкривав блокнот і казав мені: «Ось послухай-но», – і читав шматок новели.

У цих творах почав поступово вимальовуватися стиль письменника – розкутість у слові і переконливість образів, глибоке проникнення автора у внутрішній світ героїв, нестандартні формотворчі елементи. Саме ці риси письма Павло Загребельний удосконалюватиме надалі – у повісті «Дума про невмирущого», в історичних романах «Диво», «Первоміст», «Роксолана», «Я, Богдан» тощо.

Примірник книги «Каховські оповідання» ми змогли знайти по міжбібліотечному абонементу лише в науковій бібліотеці ім. Вернадського в Києві. Нині скан збірки в електронному вигляді є у Центральній міській бібліотеці Нової Каховки (вул.Затишна, 26 (Піонерська), тел. 4-34-13).

Цитати Павла Загребельного

·         Людина створена з віри і розпачу. Коли відібрано віру, що лишається?

·         Поради, та ще здалеку, давати найліпше, це не вимагає ні зусиль, ні мужності, ні витрат.

·         Мудрого не зламає лихо і не зіпсує щастя.

·         Самотність зіткана зі спогадів.

·         Війна ламала всі уявлення про добро й зло, про радість і смуток, про надію й розпач.

·         Що досконаліша істота, то вразливіша вона до страждань.

Коментарі:

Останні новини