Студенти і викладачі Новокаховського професійного електротехнічного ліцею беруть участь у Всеукраїнському конкурсі мультимедійних проектів «Врятувати від забуття». До участі в заході приймаються аматорські документальні та ігрові фільми й відеоролики тривалістю до 8 хвилин.
– Ми вирішили для конкурсу зняти документальний фільм про земляка, самобутнього і талановитого поета Анатолія Бахуту, – розповідає бібліотекар ліцею Валентина Єлістратова. – Він за життя написав тисячі пронизливих віршів, але не видав жодної книги.
22 листопада група ліцеїстів на чолі з заступником директора по виховній роботі Лілією Матяш завітали до меморіально-літературного музеї ім. А. Бахути, який знаходиться на околиці Нової Каховки по вул. Шевченка, 7. Це звичайна скромна хатина, збудована самотужки батьками Анатолія у 1950-х роках. У ній Анатолій Павлович прожив більшу частину свого життя.
Директор музею Тетяна Лупашко розповіла про життя і творчість поета. Ліцеїсти почули цікаві розповіді про історію написання окремих творів Анатолія Бахути та про епізоди з його складного життя, а також декламували улюблені вірші поета. Увесь захід знімали на відео. Монтаж фільму вже закінчено. До 1 грудня його відправлять на конкурс.
Анатолій Бахута — журналіст і поет, який проживав у Новій Каховці
Анатолій Бахута (1939-1990) – журналіст і поет, творчість якого не визнана за життя. Він заявив про себе у 1960-і роки. Неодноразово подавав рукописи своїх збірок до видавництв. Так, у 1970 році подав до друку три рукописи: «Дань», «Сталеві бризки» і «Ми – діти людей». Усі вони були відхилені видавництвом. Нині його творча спадщина нараховує біля 4 тисяч філософських, пейзажних, інтимних і сатиричних віршів, кілька великих епічних поем, твори для дітей, епіграми і епітафії, футуристичні і філологічні розвідки.
Його звинувачували в націоналізмі, переслідували співробітники КДБ, двічі звільняли з роботи, таврували «на зборах трудящих». Незадовго до смерті він писав:
Я убитий. З дитинства я вбитий.
Не Сибір мене вбив, не тюрма,
А якісь наднезримі бандити,
У яких навіть прізвищ нема.
Вартували невидимі сили
Кожен вірш мій і кожен мій крок.
І невидимі руки душили
Кожен крик мій і кожен мій зойк.
Я дійшов до початку закону,
Та життя уже ж зникло, як мить.
І за нього ніколи й нікому
Я не зможу, хоч вий, відомстить.
Після смерті поета друзі і шанувальники творчості клопотали перед міською радою про створення в його будинку музею. Його відкрили до другої річниці смерті Анатолія Бахути – 1 серпня 1992 року. Загальна виставкова площа музею 235 м2, куди входять 3 кімнати, веранда і архів. Тут зберігається понад 3000 експонатів, з них на стендах - 640. Ще понад 2000 художніх творів зберігаються у троюрідної сестри поета Наталії Сузанської. Загальноосвітній школі №2, в якій вчився А.Бахута, присвоєно його ім'я.
Зусиллями громадськості при підтримці місцевої влади 2004 року була видана книга вибраних творів поета «Дань». До неї увійшли як вірші з однойменного рукопису, так і твори інших років. Пізніше видані окремими збірками «Вибрані твори» (2012) та «Сталеві бризки» (2014), а також книга спогадів друзів і колег про Анатолія Бахуту «Пам’ятайте мене, як себе». Нині готується до друку антивоєнна поема «Ми – діти людей», що нараховує біля 300 сторінок машинописного тексту.
2015 року започаткована міська літературна премія ім. А. Бахути. Щороку видається місцевим авторам у двох номінаціях – поезія та художня проза. Розмір премії 5 тисяч грн.
Організатором конкурсу «Врятувати від забуття» виступає Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України у співпраці із центральними та місцевими органами влади, Київським міським будинком учителя. Також в організації заходу беруть участь представники Інституту історії України НАН України, Кабінету міністрів України, Національної спілки письменників України.
