Котеджі і землянки комунізму
Пригадую нещодавну зустріч з посадовцем, у якого запитував, чому не проводяться дослідження історії міста, і від якого почув впевнену і характерну відповідь: «А що там досліджувати, все вже давно написано в «Історії міст і сіл»….».
Цей невеличкий нарис, в якому описується будівництво Каховської ГЕС, і який надрукований у розділі з описанням Нової Каховки, ще з радянських часів відомий майже кожній людині. Проте чи розкриває цей текст справжні події, що мали місце у далеких 1950-х роках? Чи можна вірити цій інформації взагалі? Навіть недосвідченому історику легко переконатися у зворотньому під час бесіди зі старожилами або першобудівниками, які чомусь не пам’ятають багато з того, про що написано у книзі, але легко пригадують зовсім інші події, які до книги з невідомих причин не увійшли.
Справжня історія ще не написана
Крім усних свідчень, з якими завжди доводиться працювати кожному досліднику, вагомим джерелом інформації про події 1950-х років є різноманітні архіви. Людині малообізнаній в архівній справі здається, що в них можна знайти що завгодно. На практиці пошук достовірних і релевантних даних (релева́нтність — міра відповідності отримуваного результату бажаному. — Прим. ред.) становить непросте завдання. Наприклад, на рівні міста архіви мало що дадуть плідного, як мінімум треба шукати в обласному архіві. У зв’язку з всесоюзним підпорядкуванням будівництва Каховської ГЕС практично всі документи передавались до Москви. Там вони і залишаються до цього часу. Я часто питаю місцевих істориків – чого ж ви раніше не їздили в Москву, коли можливо було отримувати всі послуг безкоштовно? А тепер чи можливий такий візит взагалі? То що, назавжди втрачено?
Можливо й так. Проте в будь-якому разі не слід впадати у відчай з цього приводу і тим більше наповнювати суспільну свідомість різними «легендами» про неіснуючі події та неіснуючих героїв.
Заради об’єктивності зазначу, що я не маю на меті спаплюжити чиюсь репутацію або розвінчувати старі ідеали. Все, що мало відбутися, вже відбулося. Проте ми маємо знати і пам’ятати факти, які допоможуть належним чином ставитись до подій минулого.
Віра у світле майбутнє
Історія розпорядилась таким чином, що мало кому відомий невеличкий клаптик землі на березі Дніпра біля колишнього села Ключового Каховського району став епіцентром бурхливих соціальних і культурних подій. У численних матеріалах доби СРСР містяться посилання на те, що 20 вересня 1950 року вийшла постанова Рада Міністрів СРСР про розбудову Каховської ГЕС і Каховського гідровузла, яка була віднесена до так званих «великих будов комунізму».
Дніпровські пороги
За рішенням уряду СРСР до Каховки, на місце будівництва важливих об’єктів народного господарства, були спрямовані потоки обладнання, будівельних матеріалів і направлені тисячі людей. Завдяки партійній пропаганді був оголошений набір робітників, новина обійшла шпальти всіх газет і була поширена також по радіоканалах. Запрошувались бажаючі їхати на будівництво по комсомольських путівках.
Справа набула неабиякого значення для усього населення великої держави, втомленого виснажливою війною і нищівними голодоморами. Люди щиро вірили у ліпше майбуття і готові були віддати свої сили для цього. Багато людей вирушали до Каховки також і повністю самостійно, за покликом серця.
Зеки на будовах комунізму
За пропагандистською ейфорією завжди забувають про дві обставини. По-перше, рішення про будівництво Каховської ГЕС приймалося урядом СРСР з Москви, а уряд УРСР виконував лише другорядні функції з будівництва житла для переселенців в селищі «Дніпробуд» (саме так позначена назва селища гідробудівників в постанові РМ УРСР і КП(б)У). По друге, головним виконавцем будівництва гідроелектростанцій завжди був не хто-небудь, а саме НКВС СРСР (з 1946 – МДБ).
Можна порівняти, наприклад, з іншими «великими будовами комунізму» 1950-х років — Куйбишевською і Сталінградською ГЕС, Головним Туркменським каналом, Цимлянською ГЕС, та іншими, в постановах про їхнє будівництво прямо вказано, що їх будувало Головне управління гідротехнічних споруд НКВС СРСР і Управління виправно-трудових таборів. Лише на будівництві Куйбишевської ГЕС планувалося залучити до 20000 в’язнів більшовистських концентраційних таборів.
Особливо жорстоке ставлення з боку НКВД-шників спостерігалося до будівельників Рибінської ГЕС, де відзначалися колосальні втрати в’язнів під час будівництва, тобто всі споруди стоять у прямому смислу на кістках людей. Взагалі якщо про всі інші гідроелектростанції СРСР говорили заздалегідь досить багато і на протязі декількох років, то новина про Каховську ГЕС була повною несподіванкою, як грім серед ясного неба.
Таємні постанови
Достатньо прослідити, про що говорив уряд та інші державні структури. Рада Міністрів СРСР таємною постановою від 30 червня 1949 р. № 2849-1189с затвердила директиви зі складання 10-річного плану будівництва електростанцій в СРСР на 1951-1960 роки. У цих директивах відсутня Каховська ГЕС. Такий самий таємний наказ МВС СРСР (головного виконавця гідротехнічного будівництва) №0536 від 2 серпня 1949 року «Про директиви Ради Міністрів СРСР зі складання десятирічного плану будівництва електростанцій на 1951-1960 роки» також не містить жодної згадки про Каховську ГЕС.
Новина була поширена постановою 1950 року, в якій Дніпробуд вказаний виконавцем будівництва Каховського гідровузла, а Україна була визнана новим бавовновирощувальним районом. Про Каховську ГЕС згадує також і наказ Міністра електростанцій СРСР (м. Москва) №243 від 23 вересня 1950 р. – «….в соответствии с Постановлением Совета Министров СССР «О строительстве Каховской гидроэлектростанции на р. Днепре, Южно-Украинского канала, Северо-Крымского канала и об орошении земель южных районов Украины и северных районов Крыма» от 20 сентября 1950 г. №4000… в 1951 году приступить к строительству Каховской гидроэлектростанции на р. Днепре в районе г. Каховки мощностью 250 тыс. КВт….».
Для нового об’єкту ставилися такі цілі: «… для забезпечення високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур в південних посушливих районах України і північних районах Криму, значного підвищення в цих районах виробництва головним чином бавовника і пшениці, подальшого більш швидкого розвитку високопродуктивного тваринництва і отримання гідроелектроенергії для сільського господарства і промисловості…».
Без особливої доцільності
Початок будівництва відбувався досить складно, і на протязі багатьох років звикли описувати лише технічні складнощі будівництва, надаючи їм присмак дешевої екзотики. Проте насправді головним гальмом були складнощі ідеологічні і бюрократичні, а також постійні зміни державної системи управління будівлею. Оскільки будівництво Каховської ГЕС не було заплановано заздалегідь, і з урахуванням інших «прогалин» сталінського плану, 15 березня 1953 р. відбулося перше формування енергетичного відомства — Міністерство електростанцій СРСР було поєднано з Міністерством електропромисловості СРСР і Міністерством промисловості засобів зв’язку, після чого отримало нову назву Міністерство електростанцій і електропромисловості СССР.
17 квітня 1954 року. відбулося друге формування галузі, знову провели масштабний розділ і відновлення трьох старих міністерств — міністерства електростанцій, міністерства електропромисловості і міністерства промисловості засобів зв’язку. 22 листопада 1954 року, у зв’язку з «великими обсягами роботи», зі складу Міністерства електростанцій були видалені будівельно-монтажні управління і на їх базі утворено нове Міністерство будівництва електростанцій СРСР.
Будівництво Каховської ГЕС
Виник великий головний біль — як зробити перехід міністерства з воєнного підпорядкування у цивільне (що мало крім іншого і таке немаловажне значення, як обчислення пенсій і пільг для старих воєнних будівельників-працівників НКВС). Ситуація ускладнилася ще й особистим протистоянням, що почалося між Хрущовим і Маленковим (останній був міністром електростанцій до 1957 року), а також плутаниною між загальносоюзними і союзно-республіканськими міністерствами, яка завершилась хаосом хрущовської децентралізації. Найголовніше ж полягало у тому, що доцільність будівництва Каховської ГЕС так ніхто і не довів.
Квадратний метр на людину
Цілком природно, що від самого початку масового переселення навколо села Ключового склалася надзвичайно складна демографічна ситуація. Офіційно набір робочої сили почався у листопаді 1950 року. Як вже вказувалося, будівництво цивільного житла виконувала українська сторона (щодо таборів для в’язнів, то про них турбувалася центральна московська влада). Згідно постанови Ради Міністрів Української РСР і ЦК КП(б)У «О поселке для строителей Каховской гидроэлектростанции» від 28 березня 1951 року №614 (назва і текст передаються згідно оригіналу), «…на основании материалов Правительственной комиссии, созданной постановлением Совета Министров Украинской ССР и ЦК КП(б)У от 24 февраля 1951 года №391 для окончательного выбора места строительства поселка «Днепрострой»… поселок для строителей Каховской ГЭС разместить в непосредственной близости к строительству — в нижнем бьефе, у с. Ключевая, на землях совхоза им. Буденного Министерства пищевой промышленности УССР. ..».
Село Ключове до війни
Роботи з влаштування житла для переселенців просувалися дуже повільно, якщо для головного будівництва ГЕС було максимально повне забезпечення, то для цивільного будівництва не вистачало елементарного матеріалу. Про житлові умови будівельників Каховської ГЕС свідчить лист прокурора Херсонської області секретарю Херсонського обкому КП(б)У від 1 жовтня 1951 року (тобто через вісім місяців після початку будівництва селища «Дніпробуд»):
«....внаслідок незавершення будівництва житла для працівників і службовців будівлі, усі робітники розміщені у найближчих селах, як-ось: Британи, Корсунка, Маслівка, Обривки, Піщане, Нові Лагері в приватних квартирах, з господарями яких укладені угоди будівлі ГЕС на квартплату. Таких договорів укладено 1880. У більшості квартир працівників, які розміщені у вказаних селах, є велика скупченість — на 1 людину припадає 1-2 квадратних метри житлової площі. Особливо в таких населених пунктах, як Британи, де у одній кімнаті вміщуються дівчата і хлопці, у більшості квартир у вікнах немає скла, зламані віконні рами і двері. Значний відсоток працівників не мають ковдр, наволочок, простирадл, у багатьох відсутні ліжка (Корсунка, Маслівка, Обривки, Піщане, Мала Каховка)…».
До вказаних сіл ще треба обов’язково додати селище Мічуріна (нинішнє Плодове), селище Городок (Каховка), Сергіївка, Кам’янка, Чорнянка і навіть Нова Маячка, до якої входили хутори Красноармійський, Сердюки, Гуртові хутори, тощо. З усіх цих сіл возили людей на полуторках, часто й просто підводами. Найпопулярнішими були маршрути були на Британи, Основу, Корсунку – туди робітників возили на річкових трамваях, і така подорож здавалась надзвичайно романтичною молодим працівникам, особливо коли за Хрущова на пристанях почали торгувати пивом…
Автор: Анатолій Неділько, краєзнавець
(Далі буде).
