Уродженець Херсона помер у рідному місті, яке зараз перебуває у блокаді російських окупантів. Трагічну звістку повідомило видання FootBoom. Володимиру Роговському було 68 років.
Футболом почав займатися в рідному Херсоні. В складі дитячої команди «Чайка» став переможцем республіканського турніру на приз «Шкіряний м'яч». Після вдалого виступу в цьому турнірі вступив до київського спорт-інтернату, де його тренером був В. О. Горбач. 1971 року в складі збірної України став переможцем на Всесоюзній Спартакіаді школярів.
Володимир Роговський
Після закінчення навчання повернувся додому, де його запросили до команди другої ліги «Локомотив» (Херсон). Коли прийшов час іти до армії, довелося грати в армійських командах. Там його й побачив тодішній тренер-селекціонер Олексій Дрозденко. Він запросив двадцятирічного Володимира Роговського до донецького «Шахтаря».
Володимир практично одразу завоював місце в основному складі свого нового клубу, де на правому фланзі замінив Олександра Васіна, який пішов з команди. Висока швидкість та вміння обіграти «один в один» дозволили Роговському заявити про себе, як про одного з найперспективніших крайніх нападників. Й хоча голів було не так багато, але з його передач часто забивали його партнери — Віталій Старухін, Михайло Соколовський, Юрій Резник. За час виступів у донецькій команді Роговський став володарем Кубку СРСР (всього в цьому турнірі провів 10 ігор та забив 2 голи), двічі став срібним призером чемпіонату СРСР, один раз — бронзовим. В складі збірної України обійняв третє місце на Спартакіаді народів СРСР.
Володимр Роговський (крайній зліва) з товаришами по команді. 1970-і роки
В єврокубках провів 10 матчів, забив 2 голи. Його удар головою на 3-ій хвилині в матчі за Кубок УЄФА між командами «Шахтар» (Донецьк) — «Динамо» (Берлін) 15 вересня 1976 року став першим єврокубковим голом в історії донецького клубу.
Провів 1 матч в складі молодіжної збірної СРСР (2 голи) та дві гри в складі другої збірної СРСР.
У 28-річному віці завершив активну кар'єру, повернувшись додому в Херсон. Очолював кафедру фізичного виховання Херсонського економічно-правового інституту.
– Він жив на Шуменському (дальній мікрорайон Херсона – прим. ред.), біля стоматполіклініки, – розповів NovaKahovka.City один із футбольних тренерів Херсона. – Його племінник три дні телефонував йому, не міг додзвонитися. Потім приїхав, відкрив двері своїм ключем, але вже було пізно. Володимир Григорович особливо нічим не хворів, почувався здоровим. Розтин не робили. Мабуть, стався серцевий напад. Його відразу поховали.
