Свідки та ті, хто виїхав з окупації, діляться різними враженнями. Але умовно можна назвати три варіанти подій: хтось повністю закрив ФОП і виїхав, адаптуючись на новому місці, у когось бізнес “віджали” за те, що не погодилися співпрацювати з російською комендатурою, а хтось у нових умовах платить “податок” і продовжує ввозити товари та продукти з Криму. Частину підприємців вже перевели на систему російських банків.
Ось що розповіли підприємці Нової Каховки, яким вдалося виїхати разом з сім’єю та частиною команди. Дехто відмовився давати коментарі.
“Ми дали людям зрозуміти, що про них не забули”
Нам вдалося вивезти 30% продукції. Частина товару залишилась в місті, і ми вимушені платити за нею постачальнику, досі не розрахувалися, погашаємо частинами. Звичайно, замовлення по Херсонщині зменшилися. По Україні більш-менш купують через інтернет-магазин.
Колектив треба було перевчати. Зробили перерозподіл функцій, бо частина людей виїхала. Той, хто займався закупівлею, став консультувати клієнтів, консультант став комірником. Перші два місяці було важко, бо люди морально не витримували, зривались — хтось щось не так сказав, не так зробив. В результаті, 35 чоловік залишилося 20.
Головне, що ми дали людям зрозуміти, що про них не забули, готові підтримувати як можемо в нових умовах, хоча оплата змінилася. Дехто залишився в Україні і працює дистанційно по 3-4 години, а дехто в місті — по 2-3 години на тиждень як дозволяє інтернет. Тепер бухгалтер працює з Голландії, дизайнер — з Чехії, закупівля товару — з Польщі, робота з документами — з України.
Знайомі підприємці міста розповідали, що до них приходили і говорили: “Або платіть нам, або забираємо бізнес”. Дехто погоджується, залишається, хоча значно скорочує штат команди. Наприклад, з 30 людей працює лише двоє.
“Я думала це на два тижні”
Виїхала з Нової Каховки 24 лютого після вибухів. Брала тільки необхідне. Залишила там все, бо думала, що повернуся через два тижні. Бізнес дістався мені складно, я наполегливо вчилася. Вклала в професійну освіту та в кабінет не одну тисячу гривень.
Спочатку виїхали на підконтрольну територію, до міста Кропивницького, де працював чоловік. А потім до доньки — в Польщу, вона вмовила мене приїхати з сином. Дуже важко, довелося залишити багато планів та мрій, своє звичне життя.
“Вимагають повертатися та все забирати”
Я здавала своє приміщення в мікрорайоні “Сокіл”. Але орендар перестав сплачувати і на зв'язок не виходить. Знаю, що на ринку змушують платити оренду навіть тих, хто виїхав та вимагають повертатися і все забирати. Погрожують зламати замки та все вивезти. Хоча ринок — це наше комунальне підприємство.
