Тетяна Болгарова створює текстильні панно по мотивах кам’яних вишиванок. Вона виїхала з окупованої Херсонщини разом з 15-річним сином у травні. Зараз Тетяна живе у Болгарії і дуже хоче повернутися в Херсон. До цього міста вона приїхала жити у 2016. Бо у 2014 довелось тікати з Криму. Тетяна ще тоді відмовилась від російського громадянства і тепер чекає на звільнення Херсона.
Стан переселенця
— У мене вже є досвід переселенця, — каже Тетяна, — як виїхала з Криму з 2014 року, так і переїжджаю по життю. І це не тільки в мене. Це всі, кого торкнулися військові події. Ми в стані переселенця — це коли в тебе немає дому.
Майстриня кілька разів переїжджала в Україні, після того як у 2014 році виїхала з Криму. А тепер живе у друзів в Болгарії. Вони кримчани, які мають болгарське коріння — це жінка з сином, які виїхали з Каховки у перший день війни. Їм пощастило знайти родину, яка надала безкоштовне житло. З самого початку війни її вмовляли про виїзд.
— Мені телефонували друзі і просили виїхати. Я все сиділа, сподівалася, що ось-ось все зміниться на краще, — розповідає Тетяна.
У 2014 році вона вже тікала від “російського міру”. Але в Криму залишилися її батьки.
Тетяна до Криму приїжджала двічі у 2020 році, щоб поховати батьків. Мама й тато пішли з життя один за одним. Мамі вже було за 80 років і вона не хотіла нікуди їхати.
— Батьки чекали Україну, — стишує голос Тетяна, — але не дочекалися.
Від програмування до кераміки
У 2019 році Тетяна відкриває керамічну майстерню в Херсоні. Робить керамічні вироби і проводить майстер-класи для херсонців. Згадує, як вперше побачила роботу гончара на Зелених Хуторах. Її настільки захопив процес створення з глини, що врешті-решт Тетяна випросила гончарне коло. Поки вона експериментувала і освоювала нове хобі, заробляти на життя доводилося адмініструванням херсонських сайтів.
— Взагалі-то я програміст, — і сміючись додає, — як я від програмування дійшла до кераміки, не знаю. Просто було цікаво…
Керамічна майстерня Тетяни почала працювати завдяки грантам для переселенців, які надавалися від Великобританії та Америки. Спочатку Тетяна купила гончарне коло, потім пічку, а потім знайшла приміщення, співпрацювала з Херсонським обласним центром народної творчості.
— Я ніколи не могла сидіти і нічого не робити, це якась хвороба, треба щось робити і нести користь, — каже майстриня.
Експеримент з килимовою вишивкою
Тетяна сподівалася, що в Болгарії буде займатися керамікою, як в Херсоні. Але виявилося, що це коштує чималих грошей: оренда, комунальні витрати, облаштування майстерні, новий матеріал. Треба заново експериментувати з новою глиною, а для цього потрібні кошти.
Жінка почала думати, чим зайнятися. Згадала про в'язання, і якось розглядаючи роботи в інтернеті, натрапила на килимову вишивку. Ідея прийшла під час миття посуду.
— Я стояла на кухні і думала про те, що ж ще не знають про Херсонщину? Думками я постійно повертаюся до Херсону, що він в окупації, я боюсь, щоб не було як з Кримом, що не було надовго. Що ж такого в Херсонщині, щоб втілити в вишивку? Кавуни? Ні. Кавуни добре пішли в форматі горняток з кераміки. Стоп, а я чула про кам'яні вишиванки Нової Каховки. Полізла в інтернет, почитала про архітекторку Тетяну Євсєєву, яка популяризує історію кам’яних вишиванок. Написала їй в фейсбук, — розповідає Тетяна Болгарова.
Перше панно у фейсбуці
Архітекторка Т.Євсєєва відповіла майстрині. У них відбувся діалог, завдяки якому Тетяна отримала фото кам’яних вишиванок, якими прикрашена стара частина Нової Каховки. І Тетяна на комп’ютері зробила 20 ескізів орнаментів.
Перше панно Тетяна зробила і виставила пост у фб на своїй сторінці. Херсонці та новокаховчани жваво відреагували на це полотно. І Тетяна замислилася над тим, як зробити виставки.
— Для Херсонщини дуже важливо, щоб люди побачили ці кам’яні вишиванки. Формат текстильного панно більш зручний для транспортування на виставки. Бо Херсонщина була забута. За ці вісім років треба було не так ставитися до Херсонщини, як до неї ставилися. Їй треба було приділяти багато уваги. Про неї треба було говорити, — вважає Тетяна.
Ми не різні — ми українці
Майстриня вважає, що коли Крим зник для українців, потрібно було відкривати моря Херсонщини і більше привозити на екскурсії людей з інших областей. Вона впевнена, що проблема Сходу та Заходу України — штучна.
— Росіяни на цьому постійно грали, що Захід України один, а Схід інший. Нічого ми не різні. Пам’ятаю у 2014 році почали з Західної України возити людей на Херсонщину, а з Херсонщини на Захід. У людей відкривалися очі: “Ух ти, ми ж схожі” І на цю тему не можна грати і підкреслювати, що там такі, тут інші. Ми одна країна, не треба розділяти людей.
Тетяна впевнена, що Південь України потрібно перш за все відкривати решті українців. Зараз така ситуація, що з окупованих територій їдуть на Західну Україну.
— І мені розповідали, що там до них ставляться не дуже гарно, сприймаючи їх як “вату”. Нічого це не вата, подивіться скільки було мітингів в Херсоні. Візьміть ці ж кам'яні вишиванки з Нової Каховки — це ж українські орнаменти, вже можна зрозуміти, що це Україна. І тоді не буде можливості у росіян чи інших гратися з цією темою.
Тетяна впевнена, що Крим втратили через те, що не звертали увагу на “рускіє вєчєра поезії”. Починалося все з таких посиденьок.
— Тепер українців об'єднала війна. І поруч в Криму всі вісім років з Херсонщиною стояли війська. Всі говорили, особливо кримчани, що потрібен захист. І приїжджали посли з різних країн. Я була присутня на деяких зустрічах — де захист, де стіна, де кордон? Ну поставили КПП, щоб було зручно. Але мені це не потрібно було, я їздила туди двічі, щоб поховати своїх батьків. Не має бути там ніякого кордону, бо це Україна.
Болгарія — 16 республіка
Живучи у Болгарії Тетяна розповідає, що бачить там багато прихильників Росії. Тут у жовтні знову пройшли вибори. Майстриня чує від місцевих, що з Болгарії виїхало багато активних людей у 2013-2014 роках.
— Болгари теж виходять на мітинги. Але це не наші мітинги і майдани. У них трошки людей вийшло і все. Їм самим важко. Вони самі кажуть, що за 30 років нічого кардинального не зробили. Що Україна змінювалася і дійшла до таких серйозних змін, а вони ні. Вони самі себе називають 16-тою республікою Радянського Союзу. Вони залишилися десь у 1990-х і по мисленню, і по рівню життя. Їм потрібно буде проходити те, що ми пройшли.
Вони самі кажуть, тут вплив російської мафії, відчувається вплив Росії. Просто зараз Україна на себе відтягнула увагу росіян, але достатньо болгар — любителі Росії. І українці для них — це “понаїхали”. Хоча є і українці, які показують себе не з кращої сторони.
Єдине бажання — повернутися
Тетяна Болгарова продовжує працювати над панно. Для неї це можливість відволіктися думками від негативу.
— Зараз я роблю великі панно — на них йде тиждень. Така творча праця мене рятує, бо іноді зносить дах не тільки від війни, але й від поведінки людей. Я не можу пояснити для себе, чому люди це роблять. Я читала книжки, знаю, що вбивали, катували, була Друга світова війна. Але я не приймаю такої поведінки людей — у мене питання для чого? Що ми такого зробили їм, щоб над українцями так знущалися? І коли про це багато думаєш, стає дуже важко. А коли робиш кам’яні вишиванки, то думаєш про те, як хочеться провести виставки, є можливість переключитися на творчість, створення чогось гарного. Я надихаюся Україною. І мені хочеться щось зробити, щоб більше про неї знали. У мене зараз одне бажання, щоб була перемога і повернутися додому, на Херсонщину.
Автор: Оксана Гунько
