Очевидці, які залишилися в Новій Каховці, розповідають NovaKahovka.City про своє буденне життя. Яке воно і що доводиться пережити місцевим жителям в окупації? Далі прямою мовою:
“Нормально спати не можна, тому що о 21, 22, 24 о 3-ій годині ночі постійно гримить. Уже і хочеться поспати, але наслухаєшся того гупання, то і не спиться. У місті стоять міномети, і вони звідси гатять, тому спати неможливо, а потім прилітають відповіді від наших, вони свистять. Я вже розумію, що свистить — значить, летить до нас, якщо гримить — знову від нас щось полетіло на правий берег. В окупації тепер не кажуть один одному “добраніч”, “спокійної ночі”. Бо як тільки скажеш, буде весела нічка. Зараз кажуть або “благополучної ночі”, але не спокійної, бо всі вже давно не сприймають того побажання, воно тільки роздратування викликає.
Літній театр у Новій КаховціФото: З відкритих джерел
Був період коли було спокійно, а зараз знову ще й вдень стріляють. Ми з жінкою виходимо в місто, людей майже немає. Стара частина міста — порожня. Дніпровський проспект і вул. Історична безлюдні. Тільки на вул.Дружби можна когось зустріти, хоч живих людей побачити.
Зараз росіяни почали видавати пенсію. У цих точках можна побачити багато людей, їдуть всі, хто може приїхати. Не дивлячись на те, що це рашисти, пенсію виплачують.. Люди приходять за цими виплатами, бо інакше нічого не купиш. З голоду здохнеш. У місті є три точки, де пенсіонерам видають пенсію. Біля військкомату – у відділі освіти, друга – в центрі у ЦНАПі (“стекляшка” біля к/т “Юність”), і в 9-му відділенні почти на “Соколі".
Коли приходиш до магазину, то продавець запитує: “Чим будете розплачуватися: рублями чи гривнями?” Скупляємося рублями, щоб їх зараз скинути. На ринку змінилося тільки те, що, крім овочів, можна побачити Zолдатів. І вони всі ходять з автоматами 40-50-річної давності. Є нова зброя – це видно по моделях, але її мало.
Працюючих продуктових магазинів залишилося небагато. Захотілося сала, купили кілограм. Але знайти кам'яну сіль не вдалося. Тільки є дрібна російська сіль.
Комунальні не сплачуємо. Воду, газ, електрику я не економлю, від слова “зовсім”, немає кому платити, ніхто не знімає показники.
Чув від знайомих фермерів, що ніяких виплат від російської комендатури не було. Хоча вони пишуть, що виплачують ніби додаткові субсидії тим, хто продає зернові чи масляничні культури. Не чув такого від людей. Знаю, що місцеві посадили те, що встигли. Полями користуватися не можуть, бо десь заміновано, а кудись не пускають.
До вчорашнього дня можна було купити алкоголь у “кабаку”, але тільки на виніс. Сісти і випити там не можна. Півлітрова пляшка горілки у ларьку коштує від 110 грн. але погана, це розведений спирт, куди додають глюкозу для м'якості. Ось таке і п'ємо.
Страшно, постійні бабахи. Я чоловік, але все одно, як щось летить, то інстинктивно присідаю. Бо розумію, якщо міна прилетить, то осколків буде предостатньо.
І все ж таки вірю, що Дніпровський відбудують, окопи засиплять, десь солдатів закопають. Ми повинні тримати стрій, все буде добре. Мене гріє те, що робочі місця запрацюють у місті. Війна закінчиться. Усі піде в минуле, і відновиться нормальне життя. Дуже хочеться усіх побачити – всіх, хто виїхав. Повертайтесь, як тільки буде безпечніше!”
