Під час війни дуже багато сімей та пар зіткнулися з викликом — вимушене розлучення. Novakahovka.city спробувала розібратися у цьому питанні. Як цей виклик вже пережили одні і що про це говорить експерт, психотерапевт та коуч Юрій Трохименко.
-
Чесність і відкритість перед обличчям війни розкриває цінності кожного в парі. У мирний час ми про це не замислюємося. А в кризовий період може відкритися правда, до якої ми не готові. Тому розлучення стає виходом із стосунків, які не були для нас насправді значущими, і це шанс побудувати стосунки на тих цінностях, які нам близькі.
-
Кожний у парі по-різному переживає стрес. І це може вплинути на стосунки. Бо хтось панікує, почувши звуки сирени, а хтось з легким хвилюванням сприймає ці попередження.
-
Відстань для тих, чия мова тіла — разом проводити час і доторки — може стати нестерпною. Вони не побачать необхідності зберегти стосунки на відстані, коли його/її немає поряд. Інші мови кохання — подарунки, допомога, слова підтримки — теж важливі у парі. Але їх деякі пари намагаються продемонструвати навіть на відстані.
-
На вияв почуття немає ресурсу. Виснаженість і сили, більшість яких спрямовані на елементарне виживання — не дають можливості проявити знаки любові до близької людини так, як би ви це зробили у мирний час.
Фото з відкритих джерел
Що про свої почуття нам розповіли жителі Херсонщини, як їхні стосунки змінилися за останній рік:
Світлана, у шлюбі 25 років, разом з чоловіком за кордоном:
— Умовляла чоловіка 1,5 місяці. Навіть дітей із собою взяла, щоб вони допомогли його вмовити виїхати. Я була готова до того, щоб почати нове життя з першої ложки. Виїжджаючи із дому, він запевнив себе і нас у тому, що ми повернемося додому обов’язково. Сім місяців ми живемо у чужій країні. Він зовсім не змінився на мою думку. Його не цікавить ця країна. Ми зовсім перестали спілкуватися, бо наше спілкування переходить на сварки. Іноді я ловлю себе на думках, що у нас не виходить почати нове життя, немає у обох на це бажання.
Бажання інтегруватися у новій країні у нього немає, мотивувала різними способами, втомилася та покинула це робити. Він увесь час в телевізорі, намагалася спитати, може, він має якісь плани на майбутнє, розмова закінчилася сваркою. 24/7 я вважаю ми не витримуємо. Навіть йдемо на прогулянку не разом. Я відчуваю себе самотньою, діти вже дорослі, свої інтереси, своє коло друзів та знайомих.
Ні планів, ні міркувань, ні розмов. Я загубилася, немає підтримки. Я поки у своїх міркуваннях. Усе стоїть на паузі. Шукаю щось, за що можна вхопитися та розпочати знову. Складно.
Марина, 21 рік у шлюбі, разом з чоловіком в Україні:
— У нас з чоловіком як були чудові відносити, так нічого і не змінилося. Підтримуємо один одного. Живемо у будинку покійної сестри свекрові. У мене був період адаптації до спілкування з мамою чоловіка. Зараз все добре, я їй дуже вдячна, бо саме вона придумала, куди нам поїхати.
У моємі оточенні історії приблизно такі ж, нічого не змінилося кардинально. У родички чоловіка, яка тут живе, колишній чоловік загинув на фронті. За цей час вони дуже зблизилися, кожного дня переписувалися. Їхньому сину шість років. Вона зараз дуже горює.
У волонтерському центрі, де ми плетемо сітки і завжди щось допомагаємо, в основному, матері і жінки захисників. Більшість з них під Бахмутом зараз. Коли хтось по кілька днів не виходить на зв’язок, неможливо передати той біль. Чекаємо, сподіваємося і віримо на їхнє повернення.
Алла, 14 років у шлюбі, чоловік на фронті:
— Ми кожного дня розмовляємо по відеозв'язку, зранку і ввечері відправляємо повідомлення, що все добре і побажаннями доброго дня/тихої ночі. На день народження і день закоханих квіти від нього отримала. Все добре, немає якихось побутових суперечок, більше уваги одне до одного.
Однак, живого спілкування не вистачає, ми за півтора року бачилися два рази по чотири дні, це дуже мало! Починає відчуватися, що в кожного своє життя. Хоча в розмовах плануємо разом повернення додому, ремонт будинку, спільні подорожі.
Дмитро, одружився 28 січня 2023-го, зараз на фронті:
— Стосунки з дівчиною, з якою я одружився, вибухнули веселкою вже під час війни. Спостерігаючи за побратимами, можу сказати, що з лютого 22-го року в багатьох родинах, через усвідомлення тендітності людського життя, почуття і стосунки заграли ніжними фарбами.
Стосункина відстані зберігаються завдяки взаємодовірі. Я бачив, як родини руйнуються саме тоді, коли ти перестаєш довіряти своїй другій половинці. Це багатоохоплюючий момент. Почуття часто трансформуються у власнісну параною через неможливість контролю. Відтак ті партнери, які не можуть себе вмовити безумовно довіряти половинці, з'їдають себе, свого партнера і стосунки.
Моє Серденько в межах країни, чекає перемоги, свого чоловіка і вносить по можливості лепту для пришвидшення цієї події.
Фото з відкритих джерел
Коментар психотерапевта і коуча Юрія Трохименка, гуманістичного центру “Ахалар”:
— Розставання, тобто простір і час між закоханими, це завжди перевірка. Як довго ми витримаємо не бачити один одного, не спілкуватися один з одним або спілкуватися лише онлайн, якщо у нас різні умови обставин. Я думаю, що якщо цей зв'язок сильний і глибокий, то навряд чи розставання сильно пошкодить. Вимушене розставання може тільки посилити відчуття, дати більше цінності, що мені ця людина важлива. Це перший сценарій розвитку стосунків.
Якщо у стосунках вже були передумови для розлучення, то вони не були міцними, були взаємні претензії або це були співзалежні стосунки, то у партнера є можливість відчути себе вільним і незалежним від іншої людини. У такому варіанті є шанс зрозуміти, що, можливо, такі стосунки для мене не цінні, і почати новий пошук. Такий варіант теж можливий.
Із того, що я зараз чую від оточуючих, реалізується часто другий сценарій. Бо один з партнерів намагається знайти компенсацію — і це не просто. І можливо, з цієї позиції, дуже добре, що вони розійшлися, бо у них є шанс переглянути свої стосунки. Зрозуміти, що їх в них не влаштовує і прийти до нової зустрічі з умовним списком, як би я хотів у стосунках і будувати їх заново. Або прийти до розуміння, що я не хочу стосунків з цією людино, і просто розійтися.
У будь-якому разі це буде як очищення, варіант міцних стосунків тільки очистить і посилить їх, дасть ясність, на яких умовах я хочу разом жити. Очищення для слабких стосунків — розірве їх. У будь-якому випадку — це благо. Звичайно, буд- яке розлучення — це травма для психіки, бо розрив зі значимою для мене людиною — це травмуючий досвід. Під час війни ми не можемо нічого змінити, тому пропоную подивитись на цю ситуацію з іншого боку. Раз я обираю безпеку, і жінка з дитиною обрала безпеку і виїхала, і ми розуміємо, що розлука важлива, для того, щоб зберегти здоров'я, і психічне, в тому числі. Тоді ми намагаємося зробити другий крок: ок, якщо це неминуче сталося, у чому тут користь для мене, як я хочу будувати ці відносини далі, на яких цінностях.
