“Будьте уважними до себе”, рекомендує під час розмови з Novakahovka.city новокаховський психолог Світлана Коваль. Вона виїхала з окупації і надає допомогу дітям і дорослим. Найчастіше до психолога звертаються як батьки дітей віком від 11 до 17 років з запитом — агресивно поводиться дитина, так і дорослі, яким важко контролювати свою агресію, що виплескується на рідних чи оточуючих.
Психолог називає кілька основних запитів, які вона чує за останній рік: агресія, криза, втрата смислів.
— У дорослих відкривається цілий пласт емоцій, які створюють проблеми, нові страхи, переживання і велике почуття провини: “Як я міг так зробити”. Приходять тоді, коли помічають у себе нав’язливі думки чи рухи, відсутність апетиту чи сну. Дехто звертається під час вікової кризи — коли є діти-підлітки, їх потрібно випускати у дорослий світ, а ще старіють батьки, і їм необхідна допомога. І все це на фоні війни, Також приходяться з трансформаційними кризами — хто я, де я живу, як жити далі? Втрата смислів — цей запит також найчастіший.
Добровільна самоізоляція — це час, щоб видихнути
Добровільна самоізоляція для людини, яка переїхала в нове місце — це про безпеку. Це певний спосіб справитися з ситуацією. Коли вже стає дискомфортно для самої людини, то це не норма. Бо потрібно щось їсти, вийти в магазин, заробляти гроші, щось додому принести. Якщо людина відмовляється від їжі, від засобів гігієни, тоді з цим точно потрібно працювати.
Якщо про таку людину є кому піклуватися, то самоізольованій людини потрібен час, щоб озирнутися навкруги, Тому що може бути така ситуація, що людина виїхала з місця проживання вперше в житті. Наприклад, дехто потрапив за кордон, при цьому ніколи там не був. Або люди виїхали у велике місто і там опинилися вперше. Чи навпаки — звикли жити в мегаполісі, а тепер — у селі. Якщо це прийнятна зона, то тоді людина буде зі свого кокону поступово виходити.
Можливо, для людини опинитися у новому місці досить травматично. Наприклад, вона не володіє вільно українською мовою — “улюблена” тема, яка зараз піднімається. І звичайно, така людина буде самоізолюватися, щоб було менше соціальних контактів. А мож, людина ніколи не заїкалась, а тут почала заїкатися. Або під час хвилювання проявляється нервов,ий тік, і вона не хоче, щоб під час спілкування їй вказували на цей недолік. Тому самоізоляція з метою “дати собі видихнути” — це нормально.
Відстань показує приховані проблеми в парі
Пари скоріше вирішують питання спільного проживання чи возз'єднання, коли наприклад, чоловік ще до війни виїхав на заробітки, а дружина з дитиною приїхали до нього. Але ця тема — вирішення конфлікту — найчастіше спливає, коли я працюю з дітьми.
Про емоції важливо говорити, щоб стало легше
Зараз спостерігаю таку тенденцію, коли мама і бабуся виїжджають з рідного міста, залишився чоловік, і вся відповідальність за виховання дитини і за влаштування побуту падає на плечі жінок. І коли спілкуєшся з жінками, то мама найчастіше говорить про себе. Начебто тата вже немає, він не бере участі у всіх цих процесах.
Хоча я знаю пари, де тато дуже хвилюється за дітей. І він постійно їм телефонує, вони влаштовують відео-конференції, про все говорять. Він говорить з жінкою та з дітьми. Тобто стосунки на відстані можуть зберігтися, якщо вони готові зберегти їх в принципі. Мені здається, що відстань тільки оголює ті проблеми, які були в пари приховані. Як гроші показують сутність людини, так скоріше і відстань показує проблеми. Або після повернення, коли довго не бачилися чоловік і жінка, то по-іншому дивишся на стосунки та партнера.
Діти і стрес
Діти переживають стрес як батьки. Тобто якщо ми візьмемо маму, яка дуже стримана, надто боязлива або налякана, то на противагу їй дитина буде надмірно агресивною, дуже активною, занадто експресивною. Якщо мама дуже боїться соціальні служби, залежна від думки оточуючих, тривожиться, якщо дитина поводиться не у відповідності до правил, що її можуть контролювати служби, чи виконує мама свої обов'язки у вихованні дитини. Тоді у сина або доньки буде спостерігатися цей страх, вона буде боятися зробити якійсь невірний крок. Як правило, у таких дітей “вилазить” психосоматика — шкірні захворювання, проблеми з дихальною системою тощо.
Коли ми знімаємо верхній шар різних емоцій і доходимо до глибини, то зустрічаємося з великим сумом, того, що дитина залишила вдома. Вони говорять — я хочу повернутися, бо там друзі, там двір, я буду гуляти під тривогами. Я чую нереальну гіркоту від втрати. А на поверхні це відносини з дітьми у новому середовищі — англомовними, іспаномовними, франкомовними та іншими. Деякі не можуть навіть ініціювати подібні розмови у новому середовищі. У когось бар'єр говорити з дорослим.
Декому вистачає трьох консультацій у психолога, щоб відновитися
Додається до цього порівняльні характеристики — як було в українській школі і як там, чи хочу я повертатися до українських вчителів чи тут, в новій країні вони кращі, як там ставилися дорослі і як тут ставляться дорослі. Це все переживається на глибинному рівні. На поверхні — дитина може з кимось побитися, або “не хоче ні з ким дружити”, або “зробіть що-небудь, бо дитина не йде на контакт, наче ні на що не реагує”.
Не легше і тим, хто залишився. Такі діти про війну не говорять, наче дім вони і не загубили, наче і фону немає. “Та не хочу я говорити про цю війну”. Хоча відчувається велика напруга.
На що витрачати життя
Мені запам'ятався приклад колеги, який сказав, що ми знаходимося умовно в певному концтаборі на певній території. А є дехто, хто наче контролює наше життя — ракети, невизначеність, що хочу те і роблю. Без права вийти, це як підпорядкування волі іншого. І він згадав книгу психотерапевта Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього смислу”. Франкл допомагав собі та тим, хто був поруч з ним. І там був основний запит: “На що мені витрачати своє життя, коли я не знаю, скільки його у мене залишилося”. І зараз це можуть бути такі запити як — куди я хочу витратити свій день, чи потрібно мені зараз збирати гроші, чи потрібно мені зараз будувати кар'єру чи потрібно залишитися там, де я є? Тобто з такими питаннями зазвичай людина не приходить. Звертаються, коли є симптоматика: панічні атаки, тривоги, агресія.
Бути уважним до себе
Якщо людина буде занадто уважною до себе, вона може себе загнати, ведучи самокопання. Знати рівень своїх занурень важливо. Якщо це комусь вдається без спеціалістів — це прекрасно. Якщо людина не йде до фахівця, то такою людиною може виступити рідні людина: чоловік або жінка, мама або тато. Це коли за стан дитини відповідають дорослі. Подруги до цього списку не входять.
У яких випадках потрібно звернутися до фахівця? Буває, що звичайні “обнімашки” можуть бути насильницькими — коли не хоче дитина відпустити, порушується баланс між гальмуванням та збудженням. Або зникли бажання, навіть улюблені справи не хочеться робити.
Зараз від декого чую: я втратив дім, зараз маю прихисток, але коли закінчиться війна, то ким я буду, не маючи житла? Виходить, що людині доведеться вийти із зони комфорту (статусу біженця) — житла немає, потрібно приймати рішення. Є пролонговані травми, які ще не закінчилися. Наприклад, коли дім в окупації. Людина ще не знає, чи повернеться до нього? Але вона інтенсивно перепроживає цю травму. І зараз основна робота з такими травмами — повернутися до емоційної стабільності. Звернути увагу на свій стан.
