Боєць із Нової Каховки з перших днів став на захист своєї землі. Ще будучи 20-річним, Дмитро Диновський потрапляє після строкової служби на Майдан, потім у складі “Правого сектора” їде в Крим у перші дні окупації півострова.
Бій проти Гіркіна і "візитка Яроша"
Сьогодні Дмитро - помічник командувача Української добровольчої Армії, а ще боєць батальйону комбатантів "Арей".
Більшість воїнів батальйону з окупованого Півдня, тому мотивація до боротьби у них — висока.
Перший бій у нього був у 2014 за панівні висоти гори Карачун, де на блокпосту ховалися росіяни на чолі з військовим злочинцем Ігорєм Гіркіним. Там Дмитро втратив жетон “Правий сектор” та шеврони, які потім стимулювали появу відомого мема “візитка Яроша” (командувача УДА).
В Авдіївці Дмитро власноруч зірвав прапор терористичної організації “ДНР”.
До війни Дмитро вирощував картоплю, займався фермерством. Був керівником громадського формування з охорони громадського порядку «ЧОРНИЙ ТУМАН».
Видавали себе за комбайнерів
24 лютого зустрів у Новій Каховці, з дітьми. Спершу подумав, що вибухи на військовій частині наснилися, але потім почали писати побратими.
Разом із добровольцями та побратимом на псевдо “Відьма” отримали зброю. Зустріли дорогою колону техніки, яку сприйняли за нашу. Ніхто не міг повірити, що росіяни так швидко і безперешкодно дійдуть до ГЕС. Але коли побачили в авангарді триколор вирішили їхати іншими шляхами.
Окупанти на греблі Каховської ГЕС
Потім побачили над ГЕС 8 вертольотів. Дмитро вирішив вивезти дітей через Олешки, через Антонівський міст. Але майже потрапили під обстріл. Довелося повертатися назад.
“Я розумів, що у Новій Каховці представники зрадника Іллі Киви мене одразу здадуть, тому в місті залишатися не став. Дітей віддав батькам дружини, аби вони виїхали самі. Вони потім колоною виїхали через Баштанку, - розповідає Дмитро Диновський. - Я навіть розробив альтернативний маршрут аби врятувати дітей - катером через Дніпро. Але їх вивезли бабуся і дідусь без перешкод, тож водний маршрут лишив про запас. Коли мій побратим “Відьма” попросив про евакуацію, я дав йому цей маршрут.
До точки евакуації треба було йти доби дві, але він мене здивував, бо на точку “Відьма” з іншими прибули за 2 години. Хлопці чекали на човен 2 доби, а самі видавали себе за комбайнерів.
У темряві ми ледь на воді не заблудилися, але все вийшло. На радощах так обіймалися, що ледь у воду не попадали”.
Наш розвідка заходила до селища
Батальйон “Арей” складали миколаївські і вознесенські патріоти. Обороняли Миколаїв, Баштанку. Потім вирушили на Херсонський напрямок. Згодом звільняли Архангельське, Старосілля, Дмитрівку та Велику Олександрівку. Після Херсонщини виїхали на Запорізький напрямок, зараз - на Донецькому.
“На окупованій Херсонщині я налагодив агентурну мережу, що надавала відомості про розташування техніки та військ росіян, - продовжує Дмитро. - Тоді цю інформацію передавали на “Хаймарси” і вони працювали. Було таке, що навіть у межах одного населеного пункту накрили 3 точки. Зараз більш технологічна війна порівняно з 2014”.
У підрозділі “Арей” є свої герої, каже Дмитро. Приміром, Валерій партизанив у Великій Олександрівці, потім з іншими вийшов до “Арея”, і вони влилися у батальйон.
Бійці 7-го окремого батальйону "АРЕЙ" Української Добровольчої Армії завжди з посмішками
За 2 місяці до звільнення Архангельського українська розвідка заходила до селища. Наші розвідники перепливали на човнах, ходили центральною вулицею, побачили, що там невелика кількість тримає оборону.
“Нас весь світ підтримує, цей рік переможний, - упевнений Дмитро Диновський. - У мене мета: все російське знищити настільки, щоб вони боялися навіть виговорити назву нашої держави”
За матеріалами “Українського радіо”
Історична довідка. Аре́й те саме, що А́рес — у давньогрецькій міфології бог війни. У 1972 році український письменник Іван Білик видав історичний роман “Мея Арея”. У творі описується життя вождя гунів Аттіли. У книзі він представлений як київський князь Богдан Гатило. Його життя сповнене героїзму та драматизму. Йому постійно доводиться брати до рук меча, аби захищати свою землю від ворогів.
