Марія (ім’я змінено) прожила з сином у Новій Каховці все життя. Але після повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну не могла залишатися в окупованому місті з дитиною і виїхала. Як жилось в окупації, якими шляхами шукали виїзд з Херсонщини, при відсутності жодного “зеленого коридору” - далі в матеріалі NovaKahovka.City.
Паніка у місті
Марія з болем згадує початок війни, який зустріла в ріному місті.
"24 лютого зустріли в повному шоці, бо ми не були до нього готові. Ніяких “тривожних валізок” не було, адже ми не вірили, що це взагалі можливо в наш час. Я працювала в Каховці, начальник подзвонив, щоб я їхала на роботу. Але я відмовилася, оскільки могла не повернутися назад. А в мене вдома дитина.
У місті була паніка. Зранку поїхала на заправку. У нас по вулицях з одностороннім рухом їздили, хто як хотів. На заправці я бачила останній екіпаж поліції, який поїхав у сторону ГЕС.
Черга на АЗС у Новій Каховці. Березень 2022 року
У мене є знайомі, які працювали на Чонгарі, я хотіла дізнатися реальну обстановку і зателефонувала їм. Мені сказали, що росіян ніхто не стримував і вони їдуть і їдуть. Тож ми мали максимум півгодини часу аби зібратися і виїхати".
Марія - держслужбовиця, тож їй довелося переховуватися від росіян, адже вони викрадали чиновників та примушували їх до співпраці. Знаходитися вдома стало небезпечно.
45 днів окупації
Вона прожила в окупованій Новій Каховці півтора місяця.
“Усі 45 днів окупаці я жила в друзів, бо мене попередили наші суміжні служби, що нас шукають”, - розповіла жінка.
За весь час окупації було багато поганого, але і добре траплялося.
“Є один великий плюс, коли були протест - вийшло багато людей. Я народилася і виросла в Новій Каховці, і на жодному концерті не бачила такої кількості людей. Навіть ті, хто в 2014 році говорили, що їм все одно під ким бути, аби наш бізнес не чіпали. Але тоді - вийшли усі. Люди зрозуміли, де їхня Батьківщина і всі стали на одну сторону.
Мітинг у Новій Каховці 6 березня 2022 року
На мітингу окупанти стріляли: спершу в повітря, тоді - в ноги. Один чоловік дістав поранення. Потім почали кидати гранати. Ми з подругою надихалися: очі сльозилися, в грудях сильно пекло. Люди почали розбігатися. Росіяни тоді відключили зв’язок”, - згадує Марія про масштабний мітинг в Новій Каховці 6 березня 2022 року.
А потім пішли звичайні будні і клопоти.
“Складно знайти продукти, коли в тебе нема готівки. Усі гроші на картці. Ми жили звичайним життя: заїхав з роботи, купив, що треба і все. Запасів не було.
В аптеках - черги за ліками. Ніде не було навіть фізрозчину. Мама розповідала про 90-ті: коли в магазині нічого немає, а під магазином, ті, хто скупив у перші дні, продають у 3-4 рази дорожче. В окупації я побачила 90-ті.
Черга в аптеку в Новій Каховці. Березень 2022 року
Пам’ятаю, шукала м’ясо. І різниця була, під “Симпатиком” з машини продавали 100-120 грн за кілограм, а в магазині навпроти, де можна розрахуватися карточкою, - ціна 450 грн за кілограм. І я купувала там”.
Після заходу в місто росіяни виставили блокпости. Перевірили документи, особливо - прописку, чи це місцеві.
“За 45 днів я ні разу не потрапила їм на блокпости, бо місто знаю так, що з заплющеними очима можу ходити. Я знала, що у них є списки, за якими мене могли вирахувати”.
Вдома говорили пошепки
“Перші 3 тижні ми з сином ховалися у підвалі приватного будинку у знайомих. Син дуже боявся знаходитися в квартирі. У власній квартирі ми говорили пошепки. У нас не горіло ніколи світло. Була маленька лампочка, яка слугувала нам декором під ялинку, ми включали тільки її. Вікна позавішували цупкими покривалами, бо росіяни ходили і світили у вікна, особливо тим, хто живе на першому поверсі.
У багатьох під’їздах приварювали засов зсередини, аби вночі ніхто чужий не міг зайти. Але чоловіки часом виходили серед ночі і звуку цього засову син дуже боявся, бо він розумів, де працює мама і як це небезпечно.
Я дивилася на нього і розуміла, що його треба вивезти. Бо дитина не має цього переживати. Останньою краплею став дзвінок мами, коли вона розповіла про Бучу з Ірпенем.
Російська техніка на одній з вулиць Нової Каховки. Березень 2022 року
Одразу ми не виїхали, бо слухали Арестовича. Ми чекали наших хлопців, бо 2-3 тижні - і все скінчиться. Ми насушили сухарів і чекали ЗСУ.
Писали в адміністрацію Президента, до друзів на вільній території і просили “зелений коридор”, щоб ми мали можливість виїхати офіційно і безпечно. ГЕС закрили на проїзд одразу”.
Через Крим їхати не можна було, адже Марія значилася в списках ФСБ як держслужбовиця. До того ж вона мала активну патріотичну позицію, що показувала як у житті, так і в соціальних мережах.
Без зеленого коридору
Про шлях виїзду дізналася з телеграм-чату “Виїзд і дата”, дата змінювалася щодня.
“Я вмію їздити, їздила Україною. Але багато доріг - грунтовки, які я не знаю. Добре, що в групі один хлопчина розписав детальний маршрут, бо карти не працювали, зв’язку не було, до того ж дороги були вже заміновані. Довелося завчити той шлях”.
Марія виїжджала через Снігурівку. Перетинали Дніпро через Антонівський міст. Приготувалися за один день. Поки дорога відкрита - треба встигнути. Їхали колоною з 13 машин з Нової Каховки.
Пов’язали білі пов’язки на дзеркала машин, начепили таблички “Діти”. Їхали через Козачі Лагері, бо там був тільки один блокпост.
“Ми взяли з собою літні речі, бо свято вірили, що до вересня повернемося - дітям у школу. Три години черги на Антонівському мосту, огляд росгвардією, переїзд Дар’ївського мосту, - і раптом сказали: сьогодні чеченці не пропускають, розвертайтеся.
2 години ми перечікували поки проїде колона російських танків, а на відстані стріляли “гради”. Ми не знали, чи їхати далі чи повертатися назад. Вирішили - поїдемо. З 13 машин залишилося 6”.
Машина - найкраща подруга
Знайомі запропонували провідника, який не безкоштовно може вивезти їх на підконтрольну територію Вони приїхали в Херсон. Провідник запропонував їхати через Посад-Покровське, яке весь час прострілювалося. Марія відмовилася, бо це російська рулетка.
Врешті Марії пощастило: в колоні була родина азейбарджанців з Нової Каховки, що якимось чудом домовилися з чеченцями про проїзд.
“Їхали грунтовками, і добре, що була хороша погода, бо я боялася, що у разі, коли ми проб’ємо колесо чи зламаємось у полі, нам ніхто не допоможе. Бо коли мова про життя і смерть - ти лишаєшся сам на сам зі своїми проблемами”.
Запах свободи
“Снігурівку проїжджали обережно, бо багато вулиць були заміновані. Їхали однією дорогою. Коли виїхали на трасу за місто, побачили блокпост. Діти почали кричати “Наші!” Під’їхали ближче - побачили піксельну форму, герб України.
Ми плакали, обіймалися з військовими. Поруч з ними було відчуття захищеності, безпеки. Я чітко можу сказати, як пахне свобода, і я не хочу її втратити. І це неймовірно. За ці 45 днів окупації було важко дихати”.
Після приїзду на підконтрольну територію Марія волонтерила, відтак влаштувалася на роботу. У Новій Каховці залишилися близькі та друзі.
“Машину тепер не продам ніколи, бо з того місця, з якого вона нас вивезла, вона - найкраща подруга!”
Нагадаємо, містяни підтримують Нову Каховку, навіть перебуваючи за межами держави. Про новокаховчанку з Батумі Novakahovka.City писала раніше.
