Військовослужбовець ЗСУ Дмитро родом із Херсонщини, за освітою - іхтіолог, але жодного дня не працював за фахом. У свої 28 років він став на захист України, тоді ще на сході держави. Пройшов шлях від рядового солдата до заступника командира батальйону, брав участь у боях на Херсонщині в нинішній війні.
Капітан Дмитро Пилипенко має дві мети: виховувати дочку в мирній країні та визволити рідний дім у Каховському районі від російських окупантів.
З 2014-го в АТО
“Курс “молодого бійця” пройшов у 2016 році. Тоді ж поїхав на міжнародні навчання у Німеччині. Після поїздки — повернувся на Волноваський напрямок”, - розповідає капітан.
У 2014 році Дмитро не планував ставати до лав ЗСУ, але обставини самі змусили до обраного шляху. Чоловік згадує, якою потужною до 2014 року була російська пропаганда на Півдні України. Але нічого не вдалося.
Перепоною до вступу до лав ЗСУ також був і “білий квиток”. Тож Дмитро неодноразово пробував пройти повторні огляди, аби стати на захист країни.
“У мене дуже багато друзів пішли у 2014 році. Я розумів, що якщо не об’єднатися, то ця нечисть спробує перейти Донецьку, Луганську області, щоб діставатися все ближче і ближче”.
Велика війна
24 лютого і повномасштабне вторгнення Дмитро зустрів на полігоні Широкий Лан.
“Дзвінок комбата — і наказ забирати весь особовий склад, який знаходився на полігоні. Була задача: максимально швидко вийти, не затримуватися, не шукати польові дороги, а прибути максимально швидко, аби зайняти оборону”.
На той час була загроза висадки росіян на узбережжя Одещини.
Перше бойове зіткнення відбулося у Коблево. Там прийняли бій з російським катером типу “Раптор”.
“Після цього з боку росіян уже не було ніяких спроб висадки на Одещині. Це був березень. у той же час мій бойовий друг “Курт” стримував із хлопцями колону біля міста Вознесенськ. Але росіяни відмовилися іти далі, боялися”.
Бої на Херсонщині
Дмитро згадує, що звільнення Херсонщини не було настільки простим, як про це інколи розповідають.
“Я пам’ятаю реакцію людей на Херсонщині, коли нас зустрічали. Переповнені вулиці, наші українські прапори скрізь, безліч дітей малювали собі на обличчі теж прапори, ті очі, їхні емоції, неможливо підробити. Це все мої земляки”.
Олександрівка майже вся була зруйнована
Найзапекліші бої, як згадує воїн, були під Олександрівкою, на кордоні між Миколаївською та Херсонською областями. У цьом селищіі Станіславської громади до вторгнення рашистів проживало 2,5 тисячі осіб.
“Тоді в них (окупантів - ред.) було дуже багато боєприпасів, вони їх не шкодували. Наприклад, мої хлопці за ніч викопали окоп, глибиною близько метра. Наступного дня противник вклав туди близько двохсот снарядів, вони його повністю розрили, це став один величезний котлован”.
Ціна звільнення Херсона
Під Олександрівкою капітан Пилипенко отримав поранення.
“Уламок перебив нерви на нозі, була загроза ампутації. Але завдяки медикам ногу врятували. Мені довелося на своїй покаліченій нозі пройти 31 кілометр до Херсона, у повній бойовій викладці з особовим складом”.
Дмитро згадує, що більше хвилювався за своїх хлопців, а не за ногу. Дмитро навіть на інвалідному візку приїздив до своїх бійців.
Український прапор у звільненому Херсоні
Після звільнення Херсона та правобережжя області, батальйон Дмитра перевели на Кліщіївку.
“У нас люди не розуміють, як забирався правий берег Херсона і місто. Коли сказали по телевізору, що противника прогнали, а ті побігли, — ні. Були дуже важкі бої на всіх ділянках. Ми втратили багато людей і техніки. Бої були запеклі. Будь-який штурм несе за собою втрати. Якби усе було так легко, ми б уже давно вийшли на наші кордони 1991 року”.
Перемога потрібна і над внутрішнім ворогом
Мрія Дмитра — не тільки перемога, за словами бійця самої перемоги замало. Все буде залежати, як ми будуватимемо нашу країну після закінчення війни.
“Моя мрія — перемога не тільки над росіянами, а і над внутрішнім ворогом. Щоб Україна стала дійсно європейською країною, з можливостями для розвитку наших дітей”.
За матеріалами “Українського радіо”.
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телаграм
