Сьогодні 28 липня на фасаді будівлі Великокаратульської гімназії відкрили меморіальну дошку відданому захиснику України Анатолію Кулаку, де він колись навчався. Як пише місцеве видання proslav.info, така дошка буде постійним нагадуванням про війну, смерть та страшне горе, яке спіткало всю Україну.
Своє життя Анатолій Кулак згубив на перших днях повномасштабного вторгнення, а саме 9 березня 2022 року поблизу міста Волноваха в Донецькій області. Патріотизм та любов до своєї батьківщини були в серці цієї людини ще з самого дитинства й до кінця своїх днів він мужньо стояв на варті цілісності та суверенітеті нашої держави.
Життєвий шлях Анатолія Кулака
Як повідомляє сайт proslav.info, війна забрала життя по-справжньому хорошої та чесної людини, яка була віддана своїй родині та роботі. Життєвий шлях обірвався у віці 56 років, але за цей шлях Анатолій встиг здобути освіту, відслужити в армії, працював на посаді електромонтера у місті Переяславі, потім брав участь у будівництві Запорізької АЕС, де згодом почав працювати майстром обслуговування систем реактивного відділення.
У місті Енергодар, де працював Анатолій він зустрів свою кохану жінку, з якою пара народила та виховала двох дітей, Анну та Анатолія.
Колеги по роботі мають лише позитивні згадки та думки про цю людину, адже він ніколи не підводив, завжди був порядним та чесним. А також відданим своїй країні. 25 лютого минулого року він за власним бажанням пішов до військкомату та став на захист своєї Батьківщини. Інших думок у нього не було, адже цей крок він зробив за покликом серця.
На жаль, Анатолій потрапив у гарячу точку і втратив зв'язок зі своїми рідними ще 3 березня 2022 року. Рідним Анатолія Кулака в середині прийшла звістка про те, що він знаходиться безвісти зниклим. Рік сподівань про те, що він залишився живим марили всі його рідні, проте 31 січня 2023 року слідчий зателефонував та повідомив родині про те, що знайшли ДНК Анатолія Кулака.
Чоловік мріяв, коли вийде на пенсію переїхати жити в свою рідну Велику Каратулю, але не дожив до цього часу. Рідні вирішили перепоховати останки в рідній землі.
Відтепер і назавжди жителі Великої Каратулі щодня будуть бачити обличчя хороброго воїна. Все це потрібне для того, щоб нащадки бачили й пишались всіма героями, які поклали своє життя за те, щоб долі мільйонів українців були щасливими.
Пишаємось, шануємо та поважаємо всіх солдатів, бажаємо їм сили та наснаги у протистоянні ворогу. Нехай кожен захисник повертається додому живим та неушкодженим.
