Вона виїхала з Корсунки з чоловіком у квітні 2022 року. В їхньому будинку проживали бурятські військові. Дім пограбували, спеціально приїжджали машиною і вантажили все, що можна було винести, а потім зруйнували. Тетяна тепер живе у Львові і згадує, які зміни відбулися в єдиній школі в селі, як забирали на підвал людей і як корсунчани допомагали один одному продуктами.
Як в Корсунці почалася війна
Тетяна (ім'я змінено) вважає, що усі господарські справи мешканці її села вирішували через Нову Каховку. Після війни на Донбасі у 2014 році вони з чоловіком обговорювали ситуацію і вважали, що Росія на цьому не зупиниться і буде рухатися далі. Тетяна згадує, що вирішували з чоловіком, чи робити ремонт — врешті-решт вирішили зробити. У жовтні 2021-го померла мама чоловіка, і новорічні свята зустрічали ще в жалобі. Тетяна згадує, як дізналася про вибухи.
— 24 лютого о 6:00 нам зателефонував мій племінник і каже, що стріляють, треба виїжджати. Про всяк випадок вирішили з чоловіком заправити машину. Поїхали на заправку, де вже була черга. Спроба зняти гроші в банкоматі не вдалася. Об 11 ранку вже було пізно.
Доїхали по проспекту Дніпровському в Новій Каховці до об'їзної. Мені телефонує донька і питає: “Мама що ти бачиш?” Кажу: “Бачу БТР”. Вона каже: “Мама, який прапор на БТР?” Я кажу: “Слава Богу наш”. Але ж я не знала, що то вже були не наші військові, вони з нашим прапором їхали.
Тетяна згадує як у Новій Каховці почалася паніка, люди купували продукти, знімали гроші з банкоматів, аптеки були зачинені. А в небі літали літаки, що ще більше посилювало напруження серед місцевих.
У Корсунці мешканці у перший день позакривалися в хатах і на вулицю не виходили. Через пару днів сільчани вперше побачила військову техніку зі знаком Z. “Військові не знали місцевості і їздили туди-сюди по сусідніх селах — Козачих Лагерях, Корсунці, Маслівці”, — каже Тетяна.
Жінка згадує, як їй зателефонував однокласник з Миколаєва з питанням: “Ну що, ти вже в окупації?”
Взаємовиручка по-сусідськи
Тетяна розповідає як сусіди між собою ділилися продуктами: “Наш сусід ходив на рибалку піймав шість рибин, прийшов і поділив між своїми: дві вам, дві нам і дві сусідам”.
Під час окупації швидко зникли дріжджі і жінка згадує як у магазині Вікторії Дерев’янко продавали хліб, який пекла власниця. Завдяки виручці з магазину роздавали пенсію тим, хто отримував її до окупації на пошті. Оскільки в Корсунці було багато теплиць, то садили і огородину, щоб стрес зняти і овочами запастись.
Магазин у Корсунці
— У вільний час йшла на город, щоб не здуріти від того, що відбувалося. Особливо було важко, коли відключили українське телебачення. А потім, коли зникав інтернет і мобільний зв'язок. Коли діти не могли нам додзвонитися, відправиш смску і дивишся як вона декілька годин відправляється, поки не з'являвся інтернет.
Тетяна пам'ятає, як збирали пакети з продуктами для сусідніх сіл з Бериславського району, перевозили їх човнами, ризикуючи життям. У Корсунці ще працював магазин, а в декого за кілька місяців окупації вже не було за що купити продукти. Сельчани складалися і купляли продуктові набори на перший час.
З квітня 2022 року почалися розмови про те, що учнів будуть переводити на російські програми, а у чоловіків є небезпека бути призваними до війська окупантів проти України. В один з днів село закрили на в'їзд та виїзд. І коли до села вже рухалися близько 20 БТРів, яких сельчани побачили з поля, Тетяна з чоловіком остаточно вирішили виїжджати.
Виїзд до України
Тетяна з чоловіком добиралися до підконтрольної України через Снігурівку та Давидів Брід. Потрапили у велику чергу і їхали до Миколаєва кілька діб. Застрягли в Єлизаветівці Миколаївської області. У колонні бачила і літніх людей, і дітей, і людей з інвалідністю. Проїжджаючи через один начебто пустий блокпост, побачили чоловіка з автоматом. “Добре, що зупинилися, бо обіцяв, що стрілятиме”. Врешті-решт їм вдалося виїхати через Давидів Брід.
— Нас часто зупиняли на блокпостах і перевіряли документи, бо маємо херсонські номери. Я бачила українські прапори, що люди вільно пересуваються, то всю дорогу плакала і не могла повірити, що ми на волі, — згадує Тетяна.
Прощання з домом
У вересні 2022 жінка дізнається про те, що в її будинок заселяються окупанти. “Я коли почула про це, то в мені усе вмерло, — каже Тетяна, — найбільше вразило, що вони скатертини стелили замість постільної білизни”.
Потім жінка дізналася від односельчан, що окупанти знаходили алкоголь у місцевих. Чули як вони голосно пили, стріляли у будинку. А в листопаді, коли відбулася ротація, окупанти підігнали КамАЗ і винесли все, що можна було забрати. Пограбували і сусідські будинки, які стояли порожніми.
Це було не найгіршим варіантом розвитку подій. Вдруге Тетяні довелося попрощатися зі своїм домом, коли його підпалили. “Подзвонила колега і сказала, твій будинок згорів”. То була літня кухня і дах будинку. Частина хати тільки залишилася. “Коли йшли дощі, то я все думала про будинок і просила односельчан накрити його, але це було небезпечно, то я вже й змирилася, хоча це дуже важко”, — каже жінка.
Під час підриву Каховської ГЕС хата батьків склалася і впала. А сусідка після повені надіслала фото з палісадніка Тетяни:
— Подивися в тебе повний палісадник квітів цвіте, природа бере своє.
У Тетяни не залишилося на згадку навіть фото чи улюблених речей. Вона зараз працює з психологом, і її моральний дух підтримують дорослі діти.
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
