Він просидів на підвалі вісім днів і вижив. Довелося швидко пристосуватися до умов камери. Розповідаючи свою історію журналісту Novakahovka.city так згадує цей період: “Я думав, що не вийду. Згадав те, що не встиг зробити.
Робив купу зайвого, ставив собі питання чому я не виїхав. Переосмислив своє перебування в окупації. Бо опинитися в непотрібному місці і невчасно може коштувати життя, це великий ризик”. Далі історія свідка, якого взяли за підозрою в передаванні інформації військовим, побачивши у нього телефони б/у, дроти та інші технічні прилади зв'язку.
— Ви відчували як змінюються етапи і настрої в окупації?
— Звичайно. Спочатку ніхто не вірив, що ми в окупації. Деякі навіть ходили у військкомат, який найперший евакуювався з міста. Друга стадія — це був мітинг, стадія обурення.
Антиросійський мітинг в Новій Каховці 6 березня 2022 року
У той час в місті були представники Нацгвардії, вони не воювати приїхали, а дивитися за порядком. А потім приїхали вже військові, найманці, фсбешники. Вони вже не церемонилися. Почалася хвиля допитів, арештів активних людей і “вкиди” цієї інформації в маси, щоб приборкати настрої людей. Потім люди почали масово виїжджати, тому що розуміли, що спокійного життя вже не буде. А згодом вже почали зачищати, розбивши людей на цільові групи.
Фото з інтернету
Наступний етап — пошук прибічників. Чув випадок від клієнтки, що її квартиру зламали. Машини та транспорт відбирали. Знаходили привід — за водіння у нетверезому стані, за порушення правил, за сперечання з патрульним на дорозі. Людей просто викидали з машини і забирали її наче на “штрафмайданчик”.
Зараз така стадія, коли людям вже все одно, їм головне вижити. Та й окупантам теж — влади як такої немає. Поліцію набрали вже з місцевих, і є солдати, які тримають оборону. Почалися доноси. Мешканці один на одного доносять, хто проукраїнський, а хто проросійський. Деякі згадали Радянський союз, перевзулися, радо приймають гуманітарну допомогу, бо вона безкоштовна і наче відчувають себе “під захистом”, хвалять окупантів і погано згадують українську владу. Ось з такими треба було триматися на дистанції.
Проукраїнськи налаштоване населення мовчить, бо виявляти свою позицію небезпечно. Сусіди можуть здати. Колись став свідком битви таких світоглядів За і проти. “Ви прийшли”, “А ми вас не звали”. Зараз трохи заспокоїлись, ніхто не хоче геройствувати і гинути за чужі ідеї. Хоча Нова Каховка не постраждала так як Маріуполь. Навіть колаборанти виїхали, зрозуміли, що зрадників ніхто не любить.
— Як Вас затримали?
— Мене затримали о п’ятій ранку, я спав. Це був понеділок. Як вчора памятаю. Дзвінок у домофон, думаю, хто так рано прийшов. Батьки, навряд чи. Може, сусідка. Поки я вставав, їм хтось відкрив. Я дивлюсь у вікно — бачу військові. Я тільки встиг подумати про свою техніку і зрозуміти, що не встигну почистити. Це було досить швидко, почали голосно стукати у двері. Я швидко натягнув на себе одяг. Відкриваю і мені: “Что так долго открываете, что прячете?” Кажу: “Я спал”. “Проверка документов, осмотр помещения”. Представилися дуже швидко. “Что у вас тут? С кем живете?” Кажу: “Сам живу, збираюсь на роботу”. “Уже не собираетесь, давайте документы, ваш телефон к осмотру”. Їх прийшло десь 5 осіб. Зараз я розумію, що це було по наводці. Один побачив гітару, наймолодший — почав її налаштовувати, інший рився в одязі, двоє піднялися по поверхах. А один зі мною на кухні розмовляв. Побачив мою техніку. Побачив зброю. Кажу, це залишився пневмат ще до часів СВО, він давно і просто стоїть. Свідомо не казав слово “війна”, бо у них потім інший формат розмови був. Спротив був марний. Ще чекали машину хвилин 15, вийшла сусідка з питанням: “Куди це тебе? Ой, божечки”.
— Куди Вас повезли?
— Посадили у машину зі словами “шапку на голову”. Один взяв у мене телефон і почав гортати фото. І запитувати час від часу. По дорозі вони вирішували, куди мене везти у поліцію в камеру чи на гаражі. Як потім дізнався, що на гаражах ще гірше. Сидиш у гарячому місці тупо на одному місці. Вирішили до поліції, як цивільного. Це були ще нормальні військові, інші були жорсткіші.
Каховський hайонний відділ поліції в Новій Каховці
— Як Вас зустріли в камері?
— Мене привели до камери і кажуть “Ожидай”. А мені в камері вже ставили питання співкамерники — розкажи про себе? за що тебе взяли? Кажуть: “Якщо телефон чистий, то відпустять”. Я опустив голову, бо телефон у мене був “брудний”. Молився, щоб його розбили. Думаю, може перевіряють мене по своїх базах, вирішують щось про мене. Хоча в якийсь момент подумав “Будь що буде”.
— Як допит проводили?
— Проходить п’ятий день, викликають мене до начальника. Мені закрили шапкою очі. Військовий питав, дуже добрим голосом (я аж замислився, чи спеціально так, щоб мене розговорити). Задавав питання:
— Передавали кому-то данные?
— Нет, не передавал.
— А чем занимаетесь? Готовы ли нам помогать?
Я погодився і він мене відпустив. Каже, ми вас знайдемо самі. “Будьте на зв'язку”. Такий гачок мені закинув, щоб я був під ковпаком. Можливо, щоб я не робив активних дій. Мене не били, бо ще в камері я сказав, що мені ця війна не зрозуміла, що я служив в Донецьку, можливо, вони мене прийняли за свого, це мені врятувало життя. Бо я відчував, що в камері сиділи підсадні теж. З інших інформацію випитували, це було чути по криках. Один хлопець намагався втекти, по ньому стріляли, потрапили в ногу. Можливо, психіка не витримала. Його привезли, і одразу почали звинувачувати, що він передавав дані. “Чего ты бежал? Если не виноват, так сиди и не дергайся”.
— Які були правила всередині камер?
— Перша камера називалася ”Готель”. Та і справді, вона була серед усіх найкраща. Туди приводять усіх, якщо ти не проходиш фільтрацію, там є пахан та його заступник. Якщо їм хтось не сподобався, то таких забирають на поверх нижче, ще нижче. У кожної камери є своя специфіка. У деяких камерах є “півні”, тортури пристрастями. У кожній камері по-своєму дізнавалися про людину. Ти живеш з ними, вони просто про тебе дізнаються у розмовах. І за місяць-два-три людина розповідає сама. Одного пам'ятаю: вже рік сидів. Він там освоївся. Був кухарем.
Історії були різні. Один розповідав: “А мене взяли за вбивство, але я цього не пам'ятаю, був п'яний. Кажуть, що я вбив людину. А фактів так і не показали. Я вже тут півроку”. Півроку, мене це вразило. Каже мені, якщо будеш виступати, то буде боляче, якщо будеш мовчати, будеш просто сидіти. Будуть годувати тебе 1-2 рази в день.
— Чи існувала своя ієрархія?
— Кожна нова людина, коли потрапляла до камери, визначалася, яка в неї буде роль. Був заводило, який керував усіма, був кухар, дідусь з села, як старший, відповідав за кухню. Його всі поважали: “Дякую Богу за їжу, дякую діду, дуже смачно”, так і казали. Знаходячись там в камері, треба було бути за ту владу, щоб вижити. Мені не хотілося експериментувати, бо я розумів, чим це може для мене закінчитися. Я зрозумів, що всі хотіли вижити, усі боялися, але адекватно боялися, що зрозуміло в тих умовах. Проскакувала тема політики, але я намагався дотримуватися загального поля, в яке потрапив і щиро не висловлюватися, бо розумів, що це може коштувати мені життя. Їх дратувало моє мовчання, я майже ні з ким не говорив.
— Що було найважчим?
— Холод. Спав на підлозі. Дістали мені куртку і матрац. Усе німіє, хронічні мої питання піднялися. Холодно, мене тіпає, перші два дні майже не спав. Думав, все кінець. Це вже розстріл. У камері постійний туман, всі палять, а я не можу переносити диму цигарок. З диханням важко було. Адаптувався, розумів, що це шкодить здоров'ю, але звик.
— Що здивувало?
— Коли мене вже випускали, бачив двох жінок за крадіжку в магазині. А в них грошей повно у гаманці. Одну питають: “Чего крадешь?” А вона: “Ой бес попутал, хотела заплатить и забыла. Товарищ полицейский простите”. “Нет, иди в подвал. Посидишь, подумаешь о своем поведении”. Була жіноча камера.
Найстрашніше, що я дізнався від знайомих, коли прорвало ГЕС, що сталося з підвалом. Його затопило, і там залишилися люди. Це великий ризик — опинитися в непотрібному місці. Це може коштувати життя.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
