На окупованих територіях люди повинні купувати харчі, ліки, отримувати знання, зарплати і пенсії, ходити до лікарів. Так само підприємці, лікарні, місцеві пенсійні фонди, магазини та крамниці, заклади освіти мають надавати свої послуги. Чи існує якийсь закон, який чітко фіксує дії, які є або не є колабораціонізмом? Кого можна вважати колаборантом? Де є межа виживання, а що є злочином?
NovaKahovka.City зібрала роз'яснення правозахисників Української Гельсінської спілки з прав людини та вітчизняних юристів з цих питань.
Що є колаборацією?
З березня 2022 року в Кримінальному кодексі України з’явилась нова стаття – 111-1 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Раніше цього поняття Кримінальний кодекс не містив. Стаття фактично перелічує види діяльності, які визнаються колабораціонізмом.
Нова Каховка в окупації, березень 2024
Серед таких видів, зокрема:
- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України;
- добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території;
- здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти;
- дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти та інш.
Чи вся діяльність на ТОТ є колабораційною?
Не вся діяльність громадян України на окупованій території може розглядатися як колаборація, що підлягає кримінальному покаранню. Скажімо, дрібний і приватний бізнес, який не сприяє посиленню ворога та не шкодить обороноздатності України, робота лікарів, що обслуговують цивільне населення, або ж діяльність, спрямована на виживання громадян, що опинились під окупацією, зокрема, робота комунальників по забезпеченню населення компослугами — все це не можна вважати колабораціонізмом.
Нова Каховка окупована, 2024
Колаборацією є лише дії громадянина, спрямовані проти своєї держави, проти оборонних зусиль України, розголошення воєнної таємниці, вербування громадян України до збройних сил Росії, робота на воєнних об’єктах ворога, у ворожих ЗМІ, поширення фейків та участь в інформаційній агресії проти України тощо.
Які працівники знаходяться в групі ризику?
Передусім це посадовці та працівники органів державної влади та управління, правоохоронних та силових структур, органів місцевого самоврядування, а також працівники закладів освіти, медики (у певних випадках), керівники та інші уповноважені особи підприємств, установ та організацій, особи, які мають намір обіймати посади в інституціях окупаційної влади.
Але в умовах тиску з боку озброєних військових рф, відсутності зв’язку з підконтрольною територією, необхідності вирішувати тут і зараз, це може бути досить складно. Тому для уникнення відповідальності важливо фіксувати факти примусу всіма можливими способами (фото, відео, письмові свідчення, документи та інші матеріали) й повідомити про них українським органам, щойно з’явиться можливість.
Що робити медикам?
Окупаційна влада може вимагати від медиків надання медичної допомоги окупантам. МОЗ наголошує на тому, що лікарів, які працюють на тимчасово окупованих територіях та забезпечують роботу лікарень, не вважатимуть колаборантами.
У своїх роз’ясненнях від 26 травня 2022 року, розміщених на офіційному вебсайті, МОЗ підкреслює, що лише добровільна співпраця з окупантами та підтримка окупаційного режиму тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Медикам і далі дозволено виконувати свої обов'язки задля порятунку життя та здоров'я громадян, вони продовжують надавати медичні послуги за договорами про медичне обслуговування населення.
Яка відповідальність учителів?
Частина 3 статті 111-1 КК передбачає відповідальність за "Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти".
Тобто "впровадження стандартів освіти держави-агресора" само по собі є злочином, навіть якщо при цьому не здійснюється пропаганда та агітація на користь країни-агресора. Враховуючи цю норму, всі вчителі та викладачі, які продовжили працювати в навчальних закладах на окупованих територіях за правилами держави окупанта, формально можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, навіть якщо продовжили викладати математику або хімію.
Що таке державна зрада?
Частина 7 вказаної статті передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. Тобто до березня 2022 року відповідальності за такі конкретні дії не було передбачено в кримінальному кодексі.
Разом з тим, з 2014 року відкривались кримінальні провадження, а також ухвалювались вироки відносно, зокрема, суддів та прокурорів, які продовжили виконувати свої функції у створених окупаційною владою судових органах та прокуратурі.
Стаття 111 КК передбачає відповідальність за державну зраду, вчинену у формах:
- перехід на бік ворога в період збройного конфлікту;
- шпигунство;
- надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Висновки
Щоб дати відповідь на питання про наявність або відсутність злочину колабораціонізму, необхідно відходити від формального підходу на кшталт "працював, не працював", "обіймав посаду, не обіймав" і т. д. Ключову роль в правильності кваліфікації дій має грати мета, ціль та умисел вчинення дій або бездіяльності. Їх має встановлювати слідство.
Також, дуже важливо оцінювати наслідки дій або бездіяльності. Тому що дії або бездіяльність, які не мають негативних, тобто суспільно небезпечних наслідків, не можуть бути злочином.
Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
