Як проходять адаптацію до нового колективу учні, які зіткнулися з вимушеним виїздом? Не тільки батьками доводиться проходити виклики, а й дітям. Кожний учень проходить адаптацію по-своєму. І тут потрібна підтримка як свого оточення — бути на зв’язку з друзями хоча б онлайн, які теж роз’їхалися, так і батьківське розуміння, у яких в цей час може не бути внутрішнього ресурсу. Варто знайти психолога або іншу значущого дорослого, з яким дитина зможе поговорити щиро. Ось кілька історій про учнів з окупації та коментар психотерапевта Світлани Коваль — на що звернути увагу батькам у спілкуванні зі своїми школярами.
З Луганська — до Польщі
Школярам, які довго були в окупації пропонують повторно пройти навчання у попередньому класі — тобто вони йдуть вчитися на один клас назад. До Новокаховської громади приїхала сім’я з Луганська у 2014 році. А у 2022 році їм знову довелося тікати від війни.
Тепер вони живуть у Польщі. Але учениця не змогла там адаптуватися. Вона вчилася у 8-ому класі, плакала, щоб її забрали зі школи. Мама запитувала у вчительки, чи може її донька навчатися дистанційно в українській школі. Зараз дівчина виконує завдання онлайн, проживаючи у Польщі.
Її тато, житель Луганської області, пише з окупації, що “все буде Україна, скоро зустрінемось”.
З Німеччини повернулися до України
Ще одна сім'я виїхала з Німеччини, відмовилися від гарної допомоги від німецького уряду, у них була орендована квартира. Дитина вчиться у третьому класі, сумувала, плакала і дуже хотіла в Україну. Батьки вирішили повернутися. Зараз вони адаптуються в Одеській області.
З Краснодарського краю — до української школи
Під час евакуації з правого берегу ще до звільнення Херсону, матір зі школярем потрапили до Краснодарського краю. Після деокупації повернутися вони вже не змогли, і хлопець жив з мамою в Краснодарі. Закінчив 9-й клас в українській школі дистанційно, отримав свідоцтво. Сім’я вирішила повертатися, бо хлопець бачить себе тільки в Україні.
— І от знову таки в мене зараз навчається учень, коли вони виїхали, я зрозуміла, що вони в Росії, — каже вчителька. — Я у мами відверто запитала: “Як ви плануєте далі навчатись? Вона каже: “Звісно, що в українській школі, але ми будемо вимушені навчатися і там, і тут”.
Одна з мам учениць з Криму зізналася, що її дитина, яку в школі цькували за те, що вона українки, приходила до неї і казала: “Мама, я нічого не можу з собою зробити, я говорю з ними українською мовою. Я так думаю”.
Психотерапевтка Світлана Коваль радить батькам в ситуації адаптації дитини наступне:
— Перше і важливе, не обманювати дитину про свої емоції. Вона бачить в очах батьків стурбованість, але якщо почує на словах, що все гаразд, це її ще більше спантеличить і як наслідок — стривожить.
Друге, про власні переживання говорити, та не перебільшувати. Дитина не має нести такий самий тягар занепокоєння, як і доросла людина, варто обмежувати її в цьому.
І третє, якщо батьки не в змозі у якийсь час керувати власним станом, а дитина поруч, варто дати знати дитині про це. Можна сказати: "Я зараз прийду в себе і все тобі розповім, дай мені час".
