Андрій (*ім’я змінено) мисливець з Херсонщини отримав два поранення у складі ЗСУ і наразі допомагає військовим у тилу. Novakahovka.city дізнавалася як військові працюють у тилу, чим допомагають цивільні і як поранення та відправка до шпиталю випадково може врятувати від полону. Далі пряма мова.
Маю сім років мисливського досвіду. Після навчання нас ще не відправляли на гарячі точки. Ми стояли напохваті, там де були прориви — наш підрозділ відправляли на підсилення. Але у прямих атаках тоді не брали участі. Це сталося пізніше, коли нас перекинули ближче до Донецька, от тоді добре відчули, що значить воювати 24/7.
Будні солдатів
У мене було два поранення. Без мата розповісти те, що відбувається "на нулю" розповідати важко. Під час одного з боїв я отримав поранення. Через місяць повернувся знову до хлопців. Пізніше стався нічний бій. З російським снайпером у нас сталася дуель. Снайперська зброя противника протипідствольного гранотомета. Ось тут і згадалися уроки тактики та ведення вогневого бою з навчання: "Не стій на місці, пересувайся. Зробив постріл — зміни позицію". Останній постріл — гранатою, зробив перекат, відчуваю удар по руках. І я вже, на жаль, в активних бойових діях брати участь не можу. Тому зараз знаходжуся на пункті постійної дислокації. Нараз вже після шпиталю, чекаю перевод до тилової частини, продовжувати нести службу.
Людей, які були в окопах і на нулі, і не перенесли контузії, я думаю таких немає. Бо постійно з артилерії і танків луплять по позиціях, із міноментів. І навколо тебе все це сиплеться. І хочеш чи не хочеш, у будь-якому випадку буде контузія. Існує три види контузії — легка, середня і важка. У мене легка. На додаток до поранень, постійно чую тоненький свист. І трохи виникають проблеми з пам'яттю, коли слово знаєш, а згадати його не можеш. Як на мене, процентів 70 хлопців мають такі проблеми.
Щоб спілкуватися з людиною після контузії варто враховувати такі нюанси. Коли ви розмовляєте і співбесідник “впав в ступор”, то не треба його підганяти. Краще трошки зачекати або перевести розмову на іншу тему. Коли людина з контузією трошки відволікається, то в неї потім все спливає само по собі.
Також у таких людей загострене почуття справедливості. Будь-яке слово в черзі може сприйнятися як провокація. От я так потрапив у відпустці до магазину. І один чоловік напідпитку як кажуть "давав виставу" і додав, що він на фронті воював. Та я почав йому задавати питання, які солдати, що сиділи в окопах знають і можуть відповісти. Справа закінчилась викликом поліції, а чоловік, мабуть, поїду здобувати відповіді...
Чим ближче до землі, тим довше живий. Найкраща навичка виживання — вміти користуватися лопатою. Чим глибше солдат окопується, тим більше шансів залишитися живим. Якщо у мирному житті хлопці навіть у похід не ходили, а відпочивали тільки в пансіонатах, то таким важко. Мене, як мисливця, дуже виручало тихе пересування по лісу. Вміння зорієнтуватися на місцевості, визначити, де північ, де південь. І точно знаєш, з якого боку наші хлопці, а з якого росіяни.
На війні трапляється по-різному. Під час першого поранення мене вивезли з позиції в медбат, а далі — в шпиталь. Через деякий час дізнався, що позицію захопили противники. Мій побратим, з яким ми після навчання потрапили в одну роту, потрапив у полоні, з ним ще декілька побратимів.
На постійній основі хлопці на фронті потребують маскувальних сіток. Зараз в Одесі одна з новокаховчанок організувала виготовлення цих сіток. А на західній Україні солдатам готують сухі пайки. Закуповували ліки — протизапальні, знеболюючі, еластичні бинти, а також турнікети. Замовляли також виготовлення нош у Харкові, щоб забирати поранених хлопців з поля бою. Відправили “на нуль” хлопцям, вони прийшли, забрали і дякували. Ось так потрохи вивчаю і приєднуюсь до волонтерської спільноти.
Немає заміни солдатам, хтось вже воює ще з АТО з 2018 року. Хлопці не були у відпустках. Декому пощастило (від рівня сержантів та вище), відправили до Польщі та до Англії. Три місяці вони побули у мирній обстановці. А так війна іде, і швидко не закінчиться. Одну посадку захопили, просунулися вперед на 100 м. А на іншій — відійшли на 100 м, бо так треба, щоб не загинули хлопці.
Фото ілюстративне
Натиск ворога йде дуже сильний. Росіяни своїх не щадять, вони йдуть валами, по своїх же трупах лізуть, кричать і йдуть вперед. Як у фільмах “За родіну, за Сталіна”. Довелося зіткнутися і з лнрівцями, днрівцями, морпіхами, північними народами, з Дальнього Сходу росіянами, кого тільки немає.
Ми не гумові і не залізні. У пунктах постійної дислокації, яка знаходиться далі від лінії фронту, солдати можуть трохи перепочити — привести до ладу одяг та почистити одяг. Можуть привезти на одну-дві доби, а далі знову йдуть в окопи. Поки солдат не поранений і може тримати в руках зброю, його ніхто нікуди не відпустить. Бо частина солдатів вже не може виходити в бій, а ще є багато ухилянтів. На жаль, ми маємо властивість “трохи закінчуватися”. Хлопців категорично не вистачає.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
