Жителька Каховки Катерина Українець була вагітною, коли почалася війна. Її чоловік Владислав служив неподалік — в Олешках сусіднього району. Він не встиг побачити свого сина — придумав для нього тільки ім'я. У перший день війни прислав повідомлення: “Хлопчик — Андрій, дівчинка — Вікторія”.
Про історію Катерини і долю передчасних вдів України розповів портал “Настоящее время” на своєму ютуб-каналі.
Зберігся запах чоловіка
Тепер Катя з болем запитує матір: “Мамо, я що вдова?” — і не може змиритися з цим. Біля неї грається її первісток.
“Мені зателефонував його побратим. І я пам'ятаю, як говорила: “Як я тепер буду без нього жити? Як я тепер буду з дитиною сама?”
Показує літні речі свого коханого, які він залишив у частині. Їх передали в територіальному центрі комплектації. “Напевне там зберігся запах вашого чоловіка”, — сказали.
Тож вона не відкриває військовий наплічник з речами, щоб цей запах нікуди не дівся.
Катя вже думала над тим, що коли син виросте, то захоче стати військовим.
“Якщо він цього захоче, я не буду його зупиняти, відмовляти, — каже. — У нас дідусь теж був військовим”.
З Владиславом познайомив батько
Має на увазі свого батька, який і познайомив її з Владиславом. Татусь працював у міському ТЦК. Якось поїхав у відрядження в зону бойових дій. Там був молодий лейтенант — Владислав Українець.
“Він мамі всі вуха прожужав: “Такий у мене командир! Такий нашій Каті точно підійшов би”.
Якось Катя спілкувалася з татом по відеозв'язку, Владислав її побачив і каже: “Анатолій, у тебе ж дружина наче свтленька. А це хто до тебе дзвонив?” Тато відповів: “Командир, ти що — це моя дочка”,
Потім Владислав їй зізнався: “Я як тебе побачив, став шукати в інстаграмі. Шукав, шукав — не знайшов”. Підговорив тата. Тато виманював у мене мій інстаграм. А потім він мені фотку лайкнув. Знаєте, як це буває у молоді. А я думаю: а що ж ти акаунт закрив, а фотку лайкнув?
Прикривав відхід своїх товаришів
Владислав був командиром 2-го механізованого взводу 10-го батальйону 59-ої бригади. Закінчив Львівську академію Сухопутних військ.
Катерина була на четвертому місяці вагітності. Сиділа вдома, у Каховці. Владислав був на службі. Бригада перебувала на полігоні біля Олешок. Якось, коли була на УЗД, попросила лікаря зробити фотографію сина, але ще ненароджений Андрійка не хотів фотографуватися: смикався, затулявся ручками...
24 лютого зранку Владислав і Катерина ще встигли поговорити по телефону.
“У мене все добре, — сказав їй Владик. — Якщо що, то їдьте до моїх батьків”.
Уже ішла війна. На Каховській ГЕС висів російський прапор, а на дамбі стояла військова техніка ворога. Каховка, Таврійськ і Нова Каховка були зайняті без бою. На відміну від Олешок, де 59-та бригада ще чинила опір.
А наступного дня вона дізналася про загибель коханого. Не могла повірити, як це так сталося. Він же завжди був щасливчиком.
Потім дізналися, що хлопці виходили з оточення, а він залишився їх прикривати...
Заслужена нагорода
Катерина не відразу виїхала з Каховки. Довго не могла змиритися з думкою, що її коханого чоловіка вже нема. Вони були такою щасливою і гармонійною парою, що збиралися прожити разом усе життя. Завжди їй писав: “Люблю тебе безмежно, моя кохана дівчинко!” Або: “Моя кохана дружина”.
Після його смерті вона часто плакала. Та врешті взяла себе в руки, бо думала: коли багато плакатиме, з дитиною може щось статися. Хоча дуже хотілося просто зачинитися в кімнаті, щоб ніхто не бачив, і ридати.
Уявляла, що якось він прийде і скаже: “Сонечко, я живий, я прийшов, я тут!” Постійно приходив до неї у снах і казав: “Я живий, зі мною все добре, я в полоні... я на завданні... я партизан”.
2 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський присвоїв Владиславу Українцеву посмертно звання Герой України.
В Офіс президента Катерина поїхала з мамою і Андрійком, щоб отримала нагороду чоловіка.
“Я ним пишаюсь”, - каже Катя.
Їй дуже хотілося, що Владик сам узяв цю нагороду в руки.
“Він її заслужив, навіть без усіх цих подвигів”, — додає.
Тіло свого чоловіка вона змогла отримати і поховати тільки після звільнення Херсона.
Фото: скріншоти з відео.
