Сьогодні, 2 січня, видатному поетові з Нової Каховки Анатолію Бахуті виповнилося б 85 років. Та вже понад три десятиріччя його з нами нема. Однак, перечитуючи його вірші і поеми, можна знайти безліч пророцтв і паралелей з нашим часом.
Діти війни
Ще наприкінці 1960-х років Анатолій Бахута (1939-1990) створив велику поему “Ми — діти людей”, написану верлібром — вільним віршем. Вона складається з майже 300 сторінок машинописного тексту в два інтервали. Цей унікальний твір був виданий у Новій Каховці
Анатолій Бахута
Нині, читаючи рядки поеми, можна лише дивуватися:
Ми всі потроху винні,
що, вручаючи президентові владу, —
соромимося чи забуваємо
зробити йому і його міністрам
щеплення проти сказу.
А потім самі ж дивуємося:
“Звідки в них
такі звірячі звички?
Звідки в них, з виду нормальних,
таке непохитне бажання
покусати конституцію,
з'їсти наші права,
порізати якусь країну,
розстріляти якийсь народ?”
Ці рядки написані чотири з половиною десятиріччя тому, коли радянські люди й гадки не мали, що колись у них будуть президенти. Втім, великі поети — завжди пророки і світочі. І промені їхніх думок летять до нас крізь простір і час, як світло давно погаслих зірок.
Та й сама поема, яка колись здавалася давноминулим часом, нині стала суперактуальною.
Не вірте конструкторам ваших бід,
що ваше місце не в житті,
а в котлі війни!
Не вірте цідителям вашої крові,
що ваші серця, як і серця баранів,
чекають лиш ножів та мечів!
Не вірте захисникам ваших невдач,
що ваші діти родяться умирати
або завидувати Танталу!
Не вірте мінерам ваших законів,
що вам до ваших прав
небезпечно навіть доторкатися!
Не вірте чорнителям ваших днів,
що від вашого сонця
вам належать тільки тіні!
Не вірте убивцям ваших надій,
що від вашої свободи
вам належать тільки ріжки та ніжки!
Не вірте інквізиторам добра,
що людина створена для того,
щоб її знесилювати тюрмами,
душити голодом,
убивати війнами.
Неспроможні на гнів
Пригадую, як з ентузіазмом Анатолій Павлович зустрів Горбачовську перебудову. Ми тоді були з ним кореспондентами міської газети “Нова Каховка”. Проголошувалася свобода слова, демократія, гласність, плюралізм думок тощо. Нам, наприклад, дозволили писати про Афганську війну, щоправда, з певними обмеженнями. Однак поет дивився наперед, і уже в 1989 році Анатолій Бахута попереджав усіх нас:
* * *
О, хто із нас тепер не радий
Відчути в горлі вітер правди!
Але набратись треба духу
Дійти від правди — до тріумфу...
Ходили. Вже не раз ходили.
Найкращі свідки он — могили.
А печінки відбиті наші —
Хіба не свідки й не найкращі?
Народе мій, титане муки!
Бери ж ти правду міцно в руки.
Бери — як сонце, стяг, ікону.
Бери й не випусти до скону!
А випустиш — не будеш радий.
Тобі вже буде не до правди.
В іншому вірші того часу він торкнувся теми громадянської позиції і її протилежності — байдужості мас до перемін.
* * *
Між мечами погорд
І медового співу
Не чужого - свого
Ти лякаєшся гніву.
Розгнівись! Розгнівись!
І уроздріб, і оптом
На замурзану вись,
На прекрасне болото.
Розгнівись! Ти ж не в сні.
А життя - не забави.
...Неспроможні на гнів
Залишались рабами.
Утім, все-таки українці розгнівалися і почали виходити на майдани. Результатом стали зміни влади в країні. Та, як показали подальші події, суть влади від одного до іншого президента практично не мінялася. Тому після війни нам ще доведеться розгніватися на нашу владу — і ту, що вгорі, і ту, шо внизу.
Рідним по духу
А поза тим, Анатолій Павлович був націлений у майбутнє. Його душа відчувала, що віршам, написаним у скромній хатині Робітничого селища, роковане довге життя. Дійсно, у Новій Каховці до ювілеїв поета завжди проходили загальноміські заходи. Його вірші лунають у школах і бібліотеках, будинках культури і музеях.
П'ять років тому у Новокаховській школі №2 відбувся великий захід до 80-річчя поета. До цього понад двох місяців у місті проходив фестиваль-конкурс для школярів та студентів «Дотик до чуда».
Спочатку у школах і бібліотеках міста пройшли відбіркові тури. Юні шанувальники творчості А. Бахути змагалися у трьох номінаціях Читці декламували вірші митця, художники творили малюнки за його творами, а юні поети читали власні вірші за мотивами поезій Анатолія Павловича.
Нарешті 31 переможець із двохсот учасників фестивалю-конкурсу отримали свої заслужені нагороди на гала-концерті у школі №2, яку колись закінчив Анатолій Бахута.
Там лунали його вірші, які він залишив нам на згадку.
Рідним по духу
Під мечами, снігами й вогнем,
Доки сонце вам сяє з небес,
Пам΄ятайте себе і мене,
Пам΄ятайте мене і себе.
Не забудьте, для чого людьми
Нас ліпив усесвітній цей вир.
І допоки тут будеми ми,
Буду я тут і будете ви.
Доки пам'ять нас не промине —
У обійми біда не згребе.
Пам'ятайте себе, як мене.
Пам'ятайте мене, як себе.
Анатолій Бахута – один з найкрупніших українських поетів післявоєнного періоду, за визначенням херсонського літературознавця Сергія Сухопарова. За своє життя написав біля 4 тисяч віршів і кілька великих поем. Неодноразово надсилав рукописи книг у видавництва тодішньої УРСР. Зокрема, в 1970-му він надіслав до видавництва «Радянський письменник” рукописи трьох книг: «Дань, «Сталеві бризки» і «Ми — діти людей». Але жодної книги так і не вийшло за його життя.
Після смерті у скромному будиночку поета був відкритий меморіальний музей. Зусиллями його друзів за підтримки міської влади видані книги поезій «Дань» (2004), «Вибрані твори» (2012), «Сталеві бризки» (2014), «Ми діти — людей» (2020), а також збірник спогадів про поета «Пам’ятайте мене, як себе» (2015). У 1991 році Анатолій Бахута був посмертно удостоєний Міжнародної літературної премії ім. Олексія Кручоних за рукописи книг «Дань» і «Сталеві бризки». Його іменем названа Новокаховська школа №2, де він учився, і вулиця в Основі.
2015 року була заснована міська літературна премія ім. Анатолія Бахути. Вона присуджувалася щороку в двох номінаціях: поезія і проза. Щороку її вручали на день пам'яті поета — 1 серпня в музеї А. П. Бахути. Лауреатами премії ім. Бахути ставали місцеві літератори Олександр Гунько, Світлана Трохимчук, Анатолій Португальський, Альберт Боровик, Дмитро Кириченко, Микола Черемис, Людмила Єгорова, Володимир Вітюнін, Людмила Марченко, Олег Пустовий тощо.
Та вже майже два роки до музею поета ніхто не ходить. Війна зачинила двері будинків культури, музеїв, бібліотек, шкіл...
Та поезія Анатолія Бахути з нами. І ми віримо, що вона знову зазвучить у вільній Новій Каховці!
Фото і відео: Олександр Гунько
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
