Херсонщину чомусь дехто вважає глухою провінцією в культурному просторі України. Однак це далеко не так. На початку і в першій третині минулого століття на теренах області існував потужний рух авангардного мистецтва. Тут жили і діяли письменник і художник Давид Бурлюк, його брат Микола Бурлюк, поет Олексій Кручоних, літератори Віктор Шкловський, Василіск Гнєдов, Ян Спевак, Василь Каменський, живописці Володимир Баранов-Росіне, Олександр Богомазов, Михайло Жук, драматург Микола Куліш, режисер Всеволод Меєрхольд, письменник та історик Микола Харджієв та чимало інших майстрів літератури, культури і мистецтва.
Сьогодні ми розповідаємо про херсонську сторінку життя видатного українського художника-авангардиста Олександра Богомазова (1880-1930), якого за життя називали “українським Пікассо”.
Олександр Богомазов. Автопортрет. 1907
Відомо, що майбутня зірка українського мистецького авангарду, маючи з дитинства великий хист до малювання, вимушений був рахуватися з вимогою батька та їхати в Херсон навчатися в Херсонському земському сільськогосподарському училищі (ХЗСУ) з 1896 по 1902 роки.
За такий довгий період навчання молода людина могла й зав’янути, втратити потяг до захоплень юнацьких років. Але такого не сталося з Олександром Богомазовим. Більш того, закінчивши ХЗСУ й отримавши атестат, молодий Олександр не вагаючись пішов проти волі батька і поїхав поступати в Київське художнє училище. Додамо, юнаком Богомазовим по закінченні ХЗСУ розглядався й варіант навчання в Петербурзькій академії мистецтв, явно під впливом прикладів встановлення талановитими викладачами ХЗСУ творчих зв’язків з культурним середовищем Санкт-Петербургу.
Як же вдалося юному Богомазову не впасти духом в ХЗСУ за довгий період 6–ти років навчання? Не зав’янути в нудьзі по юнацьким мріям та ще й остаточно укріпитися у своєму мистецькому виборі.І тут нам пощастило дізнатись про «агрономічний» період майбутнього художника та зрозуміти що сприяло його твердому рішенню йти в мистецтво. Навесні 2020 року колишня херсонка Ольга Мартинова повідомила у Фейсбуці про отримання нею від родичів одного із колишніх учнів ХЗСУ цікаве видання, в якому відображено історію створення та розвитку цього навчального закладу в кінці ХІХ - початку ХХ ст. Мене зацікавило це видання - а що, якщо в ньому хоч щось є стосовно О.Богомазова ?
Олександр Богомазов. Портрет дружини. 1910-1911.
Тією ж весною я отримав від О.Мартинової це видання у форматі PDF .Ось його назва мовою оригіналу та вихідні дані: «1974-1924. Збірник, присвячений 50-річному ювілею Херсонського Сільсько-Господарського технікуму імені А. Д. Цюрупи, т. 1. Видання Ювілейної Комісії. Херсон 1924».В невеличкій брошурі всього 39 сторінок і більша її частина присвячена історії створення ХЗСУ. Та величезна цінність має друга частина брошури під назвою «Alma mater. Спогади» написана Іваном Личко ,колишім студентом ХЗСУ, який в один із років-1892-й,навчався в той період,коли там ще навчався і О.Богомазов. Спогади Івана Личко проникнуті найглибокими відчуттями того періоду, які він сам оцінив як «Мої особисті переживання. Тепло моєї душі. Замітки серця», а дату та місце написання визначив так:«3-ХІ-24.Одесса» (с. 39)
Cпогади Івана Личка і дають нам можливість уявити ,в яких умовах і в якому напрямку могло формуватися принципове і тверде рішення О.Богомазова в херсонський період присвятити себе світу мистецтва.
Перш за все відзначимо що Олександр Богомазов потрапив до Херсона в навчальний заклад з досить демократичною атмосферою, значимою вагою громади ХЗСУ в організації учнівського життя, товариськими відносинами між учнями, коли старші приділяли увагу молодшим та надавали їм всіляку підтримку. Очолював ХЗСУ в той час відомий ліберальними поглядами директор А. Ніколаєв.
Зрозуміло, що таке середовище не могло дозволити комусь із учнів засмучуватися чи впадати у відчай! Навчальний процес у ХЗСУ передбачав немало часу на виконання практичних занять в природних умовах, які відволікали від поганих думок, заспокоювали душу й серце. Можливо, навіть, й допомагало пристосуватися до ритмів природи, придивлятися до її кольорів, задумуватися над ії таїнами… У спогадах учня ХЗСУ цього періоду дуже лірично відзначено, що впливало на формування художнього світовідчуття учнівської молоді на херсонській землі того часу – «нашим композитором став український степ» (c.30 ).
Олександр Богомазов. Трамвай. Львівська вулиця. 1914
«Казенний сад», в якому і розташувався ХЗСУ, був дуже вдалим парковим витвором, що поєднував ботанічні і естетичні цінності та ще й свіжість річки, що протікала поруч училища. Дуби, що знали юного Богомазова сьогодні, віком 150 та 210 років, стоять і велично зберігають свої враження від минулого «Казенного саду» та ХЗСУ.
Відносини між учнями були товариськими, старші учні всіляко допомагали молодшим вписатися в загальну атмосферу, хоча й доводилося долати різність соціального походження та культурного рівня.
Соціальна атмосфера у ХЗСУ того періоду описується у Спогадах колишнього учня училища так :«Підпанки» – тяглись за «панами». «Мужички» – на все це дивились, прицілювались і «гризли науку»…
Але потім цей поділ втрачав свої виразні контури. Загальні й однакові умови життя «інтернатом», одна наука, спільні інтереси, спільна робота, дозрілість. Усе це «контрасти» викоріняло. «Панство й мужицтво» перетворювалось в старших клясах в той соціальний конгломерат, який зветься «інтелігентністю». У ньому соціальні протилежності тратили свої яскраві фарби.
Утворювалась здорова демократична атмосфера й добрі товариські відносини. Сердечні. Теплі. І тепло це якось зберігається довго. У найприкріших обставинах життя не раз і не одного з нас зогрівало це тепло… Товариською допомогою. Порадою. «Високі» і «маленькі» ранги при зустрічах цим теплом розтоплюються й викристалізовується та товариська, душевна «рівність», яку дала нам всім наша «Alma mater» ( с.32 )
Вкрай важливим було те, що значне місце в училищному житті в ХЗСУ відводилося культурному розвитку учнів. В училищі був свій оркестр, кращий в Херсоні на той час, хор, театральний і літературний гуртки.
«Що ж тичиться «колективної творчості» нашої школи, – писав у “Спогадах” І,Личко, – то вона виявлялась в організації прекрасного хора, найкращого в мій час в Херсоні оркестра, в драматичних виставах; причому ролі жінок часто виконувалися учнями. Ці наші організації брали участь всім своїм колективом (хором, або оркестром) у всяких добродійних студентських вечірках та концертах…» (с. 36 )
За словами І. Личка, в ХЗСУ «було чимало добрих музикантів, хороші голоси, свої дерігенти: Літвінов, Коваленко, Борісов, Морозанов, Я. Шрам, Матрос, Тухальскій, Варкентін, Гудзь, Ніколаєвський, Лямзін, Добровольский, 2 брати Рубіни, 2 брати Кузнецови…» Особливо колишній учень училища відзначає музиканта училища Бориса Семеновича, віолончеліста, який, «часто брав участь в концертах в Херсоні, потім кінчив Петроградську консерваторію. Артист з глибоким тоном, здатністю глибоко пережить, захопить слухача художнім, строго класичним виконанням, часто оригінальною інтерпретацією…»(c. 36).
Олександр Богомазов. Міський пейзаж. Гончарка. 1923
Впевнений, що особистість херсонського віолончеліста Бориса Семеновича захоплювала учня Олександра Богомазова та формувала в нього образ віолончеліста, якого художник пізніше зобразить на відомому малюнку «Віолончеліст». Додамо, що Олександр і сам грав на віолончелі, а також скрипці і сопілці. Усі ці музичні інструменти ми бачимо на фото оркестру училища періоду 90-хроків ХІХ ст. Важко уявити, щоб учень ХЗСУ О. Богомазов сам не грав в цьому оркестрі.
Серед викладачів ХЗСУ «богомазівського» періоду автор “Спогадів” І. Личко особливо відзначає викладача креслення М. Ф. Маркевича, який мав «всі дані для великого оперового артиста,спивця-художника»: «Надзвичайної краси й тембру барітон…з діапазоном, який включав в собі увесь тембровий регістр до «во» третьої октави…природня постановка голосу, надзвичайно сценічна постать» ( с.34).
Хіба поруч з такими викладачами міг студент Богомазов впасти в депресію і зрадити мріям юності про велике мистецтво? Щодо викладача ХЗСУ М. Ф. Маркевича, то він пройшов стажування в Італії, потім в Маріїнській опері, де зайняв статус «Судді честі» й довгі роки, за свідоцтвами І.Личка, «розсуджував, мирив…Нежданова, Собінов, Шаляпін, сам Шаляпін – в сі підлягали силі морального авторитета М. Ф.» (с.35).
ОЛександр Богомазов. Працяф пилярів. 1929.
«Треба зауважити, – зазначає І. Личко, – що ніяких навчителів ми в цій сфері не мали. Вчились один в другого. Самотужки. Навіть на мідні п’ятаки. Але було якесь захоплення. Творчий порив був. Було те, що дає лише гуртова товариська робота, колективне напруження».
За таких умов навчання в ХЗСУ, в такій атмосфері, з такими викладачами і прикладами захоплення мистецтвом херсонський період студента-аграрія О. Богомазова стає вирішальним для визрівання його остаточного рішення – присвятити себе мистецтву живопису, а не агрономічній діяльності, як планував його батько.
Закінчивши училище в Херсоні та отримавши диплом агронома, Олександр відразу вступає в Київське художнє училище, що призвело до повного розриву з батьком і назавжди – до відданості мистецтву авангардного живопису.
Від редакції.З початком сталінських репресій твори Богомазова, як і багатьох українських авангардистів, потрапили у «спецфонд» — спеціальне зібрання забороненого режимом мистецтва. Тож ім’я Олександра Богомазова надовго було викреслено з історії української культури. Його роботи знову почали експонувати лише під час відлиги (друга половина 1950-их – початок 1960-их).
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
