Другий рік поспіль вона з сином перебуває у Польщі. В окупованій Новій Каховці втратила чоловіка, а тепер працює на заводі, син-студент вчиться дистанційно.
Залишитися там, де є робота й житло
Ми коли приїхали, я була в дуже поганому емоційному стані, бо не з власної волі прийшлося покинути рідний дім й країну. Багато чого не знала. Ті люди, які опинилися поруч, підказали як і де отримати документи (песель) на право легального перебування та оформити первинну одноразову допомогу у вигляді 300 злотих на особу. Я не знаю як хто це проходив, але мені вдалося все зробити за один день.
При оформленні грошової допомоги мене запитали, чи я потребую допомоги у вигляді продуктів або засобів гігієни, то я відмовилися, сказала, що в мене все є. Але поглянувши на мене, жінка все одно виписала мені документи й сказала куди піти. Прийшовши на місце видачі допомоги, я отримала велику коробку, в якій були продукти та засоби гігієни (до речі, вони були доброї якості).
Трохи пізніше мені дівчина з хостелу, в якому ми зупинилися, порадила оформити допомогу на дитину у вигляді 500 злотих у місяць. Звичайно у мене були гроші, які я привезла з собою, але, як кажуть, вони мають властивість закінчуватися. Я хотіла бути незалежною від соціальних виплат країни, в якій перебуваю. Тому переді мною постало питання пошуку роботи. У хостелі, де ми зупинилися, жили жінки, які працювали в теплицях і я вирішила поїхати з ними. Одного дня, туди приїхали дівчата-українки. Як з'ясувалося на підробіток, бо вони працювали легально на одному з заводів у нашому місті. Роботою були задоволені, праця неважка та й графік нормальний (2 зміни по 8 годин), а головне фірма надавала житло.
Приїхавши додому, я розповіла про все синові. Він, не гаючи часу, знайшов в інтернеті сайт агенції, через яку дівчата влаштувалися на завод. Я одразу написала листа, в якому описала свою ситуацію й попросила знайти мені роботу. Мені передзвонили одразу, а вже наступного дня я з куратором оформлювала документи на працевлаштування. Так через два тижні після приїзду я отримала легальну роботу де й працюю по теперішній час.
Я хотіла бути незалежною від соціальних виплат країни, в якій перебуваю. Тоді ми й переїхали у комфортну квартиру, яку орендувала для своїх працівників фірма. За проживання оплата знімалася фірмою з заробітної плати, але нас все влаштовувало. Там були тиша й спокій, яких не було у хостелі.
Здавалося б усе нормально, але душевного спокою не давало відчуття того, що ми далеко від дому й не в рідній країні. Для мене тут ні небо не таке, ні сонце, ні повітря. Кожен день я думала про повернення в Україну. Але розуміння того, що нам немає до кого їхати, домінувало над емоціями, які я переживала. Тому ми прийняли рішення залишитися там, де є робота й житло.
Поляки живуть задля свого задоволення
Що стосується ставлення до нас місцевого населення, то можу сказати, що воно різне.
Все це залежить від людини. Повинна зазначити, що, спостерігаючи за деякими українцями, стає дуже соромно, бо вони вважають що їм всі щось винні. Навіть, отримуючи якусь допомогу, починають крутити носом.
Відносно менталітету, то вони не такі як ми. Ми різні, хоч дещо є схожим. У них молодь (роблю висновки зі спілкування на роботі) не дуже квапиться вчитися або створювати родини. Живуть задля свого задоволення. Після школи спокійно йдуть працювати й можуть дозволити собі відпустку провести в іншій країні. До речі, працююча молодь до 26 років не сплачує податків взагалі.
Ми живемо у невеликому місті, але воно чисте й спокійне, що нас повністю влаштовує. Центр його наповнений старими будинками з вузькими вулицями. Маленькі магазинчики дивують своєю різноманітністю. До речі, мені до вподоби купувати речі у таких магазинах, ніж у великих торгівельних центрах в яких, як на мене все одноманітне. А спальні райони облаштовані різними декоративними деревами й кущами, асфальтованими стежками, вздовж яких є лавочки й нічними ліхтарями. Мене вражає, що багатоповерхівки пофарбовані у різні кольори. Тому літом серед квітучої зелені вони виглядають дуже привабливо, а в холодні пори року місто не здається сірим.
У нашому місті є два парки. Вони чисті й досить облаштовані. Маленькі озерця завжди наповнені дикими качками, яких люди можуть спокійно годувати (корм продається). Влітку в парку можна спостерігати цілі сім'ї, які катаються на велосипедах. До речі, тут це розвинений відпочинок. Взагалі поляки люблять проводити вихідні на природі або подорожуючи. Організовують поїздки в інші міста. Одним словом, живуть. Дивишся на їхніх пенсіонерів, то взагалі дивує. Люди поважного віку у вихідні в центрі міста сидять по кафе маленькими компаніями.
Вражає спокій та помірність поляків
Щодо менталітету, то вражає їхня законослухняність, їх спокій й помірність. Вони нікуди не поспішають й сприймають життя таким яким воно є. Ми постійно кудись поспішаємо, нам завжди хочеться чогось кращого. Якщо працюємо, то намагаємося робити якісно та вчасно. Вони більш спокійно до всього ставляться. Це вражає.
Щодо загального враження, то їхня медична система побудована не дуже зручно для людей. Й це помітили усі українці, які тут опинилися. Але якщо люди потраплять до лікарні, то отримують необхідну допомогу.
Вражає те, що саме необхідне тут доступне для людини. Навіть з невеликим доходом можна нормально харчуватися й купувати одяг.
Якщо людина хоче заробити, то вона знайде собі працю. Зазвичай вона не завжди легка й, як правило, з напруженим графіком. Тоді потрібно обирати: або купа грошей, або збережене здоров'я (я маю на увазі працювати не по 12 годин 6/7, а по 8 і 5/7). Як правило, друге обирають одиниці, в тому числі, й я.
Довіра і впевненість у безпеці
Якось була вражена тим, як сусіди розвантажували машину і хвилин на 40 залишили відкритим багажник. Ми як раз снідали у вихідний день і нікуди не поспішали. Сусіди біля двору привезли пакунки з закупок і носили їх додому. При цьому машина була відкрита. Повна довіра і впевненість у безпеці.
А ще вразило, що в нашому містечку люди не зачиняють хвіртки до двору. І навіть вхідні двері. Ми теж до цього звикли, що ніхто не перетне власний кордон, не порушить спокій сусіда.
Хай хто що не каже, але жити тут можна. Однак, якщо постане питання залишитися тут, чи поїхати додому (звісно по закінченню всього жахіття, яке переживає наша країна), то я поїду додому! Чужина є чужина.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
