Юрій Палічев: “Люди повертатимуться в Україну, якщо створити умови для фермерів”
Херсонець Юрій Палічев директор ТОВ «Інвестиційне агентство розвитку сільських територій» та голова правління громадської спілки “Дороги вина та смаку Херсонщини”. З 2016 року один із напрямків його діяльності — розвиток сільських територій. Novakahovka.city дізнавалася, чому Україні важливо звернути увагу на розвиток фермерства по стандартах ЄС.
— Під час війни агросектор зазнав значних втрат. Які зміни Україна має здійснити, щоб відновити цей сектор?
— Щоб повернулися люди, потрібна допомога малим і середнім фермерам. На відновленій Україні дуже потрібні будуть люди, саме щоб вони повернулись, треба їх підтримати.
Для порівняння, у Польщі працює близько 1,3 млн фермерів, в Україні — близько 50 тисяч. фермерських господарств. Хоча в Україні значно більше сільськогосподарської землі. Наш уряд більше уваги приділяє агрохолдингам. Я не кажу, що холдинги — це погано. Вони використовують сучасні технології і, можливо, більш ефективні. Але, де агрохолдинги, там значно менше людей. А нам зараз потрібні люди. І українці в села почнуть повертатися, якщо створити умови для фермерів, у томі числі, й для дрібних.
— Які ключові зміни має пройти агросектор?
— Для України до колективізації Сталіна були характерні дрібні хутори. Чому ми повинні вирощувати тільки сировину, а не ту ж худобу, переробляти на м’ясо, отримати більше додану вартість?
Я вважаю, якщо ми підписали угоду про асоціацію з Європейським Союзом, головна ідея цієї угоди у тому, що ми повинні привести наше законодавство до законодавства Європейського Союзу.
У конституції Польщі взагалі записано, що сільськогосподарський устрій Польщі, це — фермери. У тому числі, й дрібні фермери. Середній розмір фермерського господарства країн ЄС становить 16,1 га. Нашим фермерам не дають такі самі умови, які діють в ЄС. Наприклад, для зернових 5 га — це ніщо. Але для вирощування виноградників, садів, тих же равликів, овочів достатньо 5-10 га.
В українському законодавстві поняття “фермерське господарство” відрізняється від поняття “фермер” в Європейському Союзі. У нас фермерське господарство може мати тисячі, іноді — десятки тисяч гектарів землі. І часто буває, що наш так званий фермер давно забув, як це працювати фермером. А в ЄС фермер — це той, хто в основному сам обробляє землю. І тому у них середня площа їх земель та, яку вони самі можуть обробити.
— З якими обмеженнями зустрічаються українські фермери?
— Я не знаю, чи перетнули ми червону лінію, коли люди не захочуть повернутися в Україну. Серед моїх знайомих багато хто цього хоче. Навіть наші воїни, які зараз служать, бажають займатися землею. Але вони ж хочуть так, як це працює в Євросоюзі, де є допомога фермерам, їм дозволяється займатися й аграрним туризмом. У нас це — не дозволено.
Юрій Палічев
Українські фермери не можуть будувати на своїх земельних ділянках туристичну інфраструктуру та легально займатися додатково аграрним туризмом без зміни цільового призначення земельної ділянки. Але фермер, який працює в селі, дуже обізнаний в багатьох речах по фермерству. І він не хоче зв'язуватись зі зміною цільового призначення на своїй землі.
Подібними змінами має займатися парламент. То треба Верховній Раді прийняти таку саму норму в українському законодавстві, яка дозволяла б фермерам України займатися й агротуризмом, а також енотуризмом (винний туризм — ред.) та гастротуризмом. Як це, до речі, зроблено в країнах ЄС.
Вважаю, що землю під час війни не можна продавати. Бо в цей час, на мій погляд, всі фермери воюють, захищаючи нашу країну. Закінчиться війна, дайте рік на відновлення і вже потім можна займатися продажем землі. А не так, як це відбувається — 100 тисяч га в одні руки. Зараз Україна є кандидатом в ЄС, то потрібно законодавство приводити до норми. Слава Богу, є наші хлопці-фермери (або майбутні фермери), які після нашої Перемоги повернуться та будуть фермерувати, які не хочуть виїжджати з України.
Ми не йдемо до Радянського союзу, а рухаємося до Європейського. В європейському законодавстві подібні рішення вже є. Якщо у наших фермерів будуть інструменти фінансові та законодавчі, щоб не продавати свої землі іноземним власникам або українським агрохолдингам, то вони зможуть нормально працювати.
— Для фермерських господарств є зміни, які вже зараз можна враховувати у своїй діяльності?
— Останнім часом я займався розвитком сільських територій і намагався переконати владу змінити законодавство в частині фермерського господарства в Україні.
Мені вдалося ініціювати зміни в законі України “Про фермерське господарство” додали такий рядок, що можна на землях фермерського господарства будувати переробні підприємства без зміни цільового призначення земельної ділянки фермерського господарства. До цього подібного не було.
Ще від мене була пропозиція щодо дозволу фермерському господарству займатися аграрним туризмом. На жаль, у цьому напрямку зі мною не погодилися. Але дозволили будувати переробні підприємства на землях фермерського господарства. Наприклад, я мрію займатися виноградарством та виноробством, раніше я міг на своїй земельній ділянці посадити виноградники. Але виноробню я вже не міг будувати. Як фермер, я повинен був або міняти цільове призначення або десь в іншому місці робити виноробню. Зараз будь-який фермер в Україні може розвивати на своїй землі переробне підприємство.
— Крім тимчасово окупованих територій.
— Так, знаю приклади, коли фермери просто кидали все і виїжджали на правий берег. Окупанти забрали все — фермерську техніку: трактори і машини, врожай, кошти та землю.
— Борис Сіленков екс-голова Голова Херсонської ОДА (2005-2010 роки), кандидат економічних наук заявив, що область потрібно розділити між Миколаївською, Запорізькою і Дніпропетровською областями. За його підрахунками — це врятує регіон від злиднів. Чи згодні ви з такою думкою?
— Я як херсонець проти того, щоб Херсонщину розділяли між областями. Я читав про думку Бориса Сіленкова щодо розподілу Херсонщини і його доводи на цифрах. І з повагою ставлюся до Бориса Віталійовича, він фахівець з економіки. Багато в чому з ним погоджуюся, але як херсонець, я думаю, якщо будуть прийняті закони про розвиток сільських територій, про зміни, які стосуються фермерів, агро- та гастротуризму, вважаю, що багато людей повернеться. Може, це моя мрія, я суб’єктивно оцінюю ситуацію.
Увага до Херсонщини є в Європі. На жаль, не з кращої сторони — як тимчасово окупованих територій та територій, де йдуть активні бойові дії. Але я вважаю, що після відновлення інтерес буде зберігатися, і нам потрібно бути готовими запропонувати і агро- та гастротуризм. Це може нас “витягти”, я на це сподіваюся. Знову ж таки, Борис Сіленков каже про бізнес, про економіку, а я кажу про людей. Я впевнений, ми повинні людей ставити на перше місце. І виходити з цього. Я не хочу, щоб Херсонщину розділяли між іншими областями. Я це кажу як херсонець.
— Яка найбільша проблема зараз в громадах, де залишилися дрібні фермерські господарства?
— Ми спілкувалися з представниками різних громад і побачили, що деякі з них не розуміють, про що ми кажемо. Вони звикли, що їм гроші надавали тільки зверху. Вони не навчилися заробляти. Вони, на жаль, не бачать стратегічних речей. Були деякі люди, які розуміли, що це цікаво, але не зовсім уявляли, як саме розвивати фермерські господарства. Давайте створимо фундамент, щоб навчати людей як це робити. Думаю, що багато людей, які поїхали до ЄС, побачать як це працює в інших країнах.
Я коли вперше потрапив у село в Німеччині, то мене воно вразило. Бо їх село практично нічим не відрізняється від міста.
— Чи може територія Каховського моря бути використаною під фермерські землі?
— У мені борються дві складові: серце та розум. Бо я є зацікавленим в цій темі. Розум говорить про те, що потрібно збудувати Каховську ГЕС, бо наша команда (ТОВ «Інвестиційне агентство розвитку сільських територій» — ред.) перед масштабним вторгненням хотіли зробити перший індустріальний парк у Херсонській області. Місцем для цього була Новорайська територіальна громада. Був цікавий приклад створення індустріальних парків в Херсонській області. Ми подали документи на реєстрацію цього парку у лютому 2022. З повномасштабним вторгненням РФ до України все “завмерло”.
Але серце каже, що Великий Луг — це потенційно цікава та перспективна територія. І не тільки з точки зору історії чи екології, а й економіки та бізнесу. І ось тут починається розвиток сільських територій, спільна аграрна політика ЄС — нам у допомогу. Але все це треба добре прорахувати.
— Чи зацікавлений бізнес у створенні кластерів, щоб співпрацювати з навчальними закладами та формувати для себе спеціалістів?
— Є одна цікава історія. Перед повномасштабним вторгненням у трьох навчальних університетах України, Польщі та Болгарії проводилося опитування “Чи плануєте після закінчення університету залишитися в своїй країні і працювати в аграрному напрямку?” То цифри були вражаючими. У Польщі — близько 80% студентів готові були залишатися і працювати в агросфері. Болгарія — близько 60%, це мене приємно здивувало. В Україні були провальні цифри — близько 20%.
Чому я і кажу, про те, чи не перетнули ми червону лінію. І мене здивувало, що коли ці цифри озвучили на одному з заходів, де були чиновники Уряду України, то їх представниця здивувалася, мовляв, чому наші так мислять. Мене це лякає, що деякі чиновники не до кінця розуміють процеси, які відбуваються в країні.
Звісно, в першу чергу бізнес зацікавлений у створенні кластерів, щоби співпрацювати з навчальними закладами та формувати для себе спеціалістів.
— Тобто бізнесу немає з ким працювати?
— На жаль, у нас в деяких напрямках, легального бізнесу мало. Я є головою правління громадської спілки “Дорога вина та смаку Херсонщини”. Цей проєкт направлений на розвиток сільських територій, на розвиток ено-, гастро-, агротуризму, на допомогу місцевим виробникам продуктів харчування та напоїв, на збереження нематеріальної культурної спадщини за прикладом таких проєктів в ЄС (які, до речі, дуже успішно працюють). І коли кинувся, щоб це розвивати, то зіткнувся з тим, що у нас дуже мало легальних виробників вина, м’яса, сиру та інших продуктів харчування та напоїв. Легальних виробників вина я не нарахував на пальцях двох рук.
Виноградарство на Херсонщині
Наприклад, у Бургундії (Франція) — тисячі виробників, які працюють легально. Коли я навіть безкоштовно пропонував фермерам допомогти у цих процесах при одній умові — легалізуватися, то масово охочих не було. Хоча були поодинокі приклади, коли люди погоджувалися зареєструвалися, починали офіційно працювати, платити податки.
Мене дивує, що навіть деякі представники податкової інспекції Херсонської області та деякі представники державних органів влади Херсонської області (які повинні заохочувати підприємців працювати легально та офіційно) приїжджали до виробників продуктів харчування та напоїв, які працювали нелегально, куштували та купували у них продукцію, а потім у фейсбуці ще й ділилися фото своїх поїздок до цих виробників. Таким чином, фактично “легалізуючи” їх. При цьому, реально, крім каральних функцій, нічого не робили для того, щоби більше людей працювало у легальному законодавчому полі України. І мене такі речі дуже вражали.
А скільки організацій легально працювало в туристичному бізнесі — не знаю.
— Який вихід є в українського фермера?
— Я впевнений, що вихід є! Потрібно змінити політику нашої держави до українського фермера. Повернутися обличчям до нього! Я вже казав, що структура фермерства в Україні суттєво відрізняється від структури фермерства в усіх країнах ЄС. Потрібно зробити їх однаковими! Дозволити українському фермеру займатися й аграрним туризмом! Я впевнений, що це дасть позитивний вражаючий ефект!
В Україну зайшов проєкт ЄС IPRSA — головне завдання якого адаптувати українське законодавство в напрямку сільського господарства до законодавства ЄС. Цей Проєкт працює за кошти ЄС. Це більше ніж 50 напрямків агросектору. Я занурювався у цю тему з точки зору законодавства у сфері виноградарства та виноробства. Бізнес потрібно виводити у легальний формат.
І тут є сподівання на дрібних фермерів, які мають 2-10 га, які готові вирощувати виноград та виробляти вина по вже нових законах, які повністю адаптовані під законодавство ЄС. Чи є у нас такі люди? Звісно є. Поки вони скоріше піонери цього напрямку. Я поважаю їх за сміливість, вони не звертають уваги на різні труднощі. І продовжують робити свою справу навіть під час повномасштабного вторгнення.
— Чи з’являється попит у бізнесу на нові спеціальності, яких немає в академічних навчальних закладах України?
— У нас з'явився новий закон України щодо спрощення умов виробництва дистилятів суб’єктами малого підприємництва. Спиртовий дистилят — це спирт, отриманий шляхом дистиляції (перегонки) після спиртового бродіння сільськогосподарської продукції. Він не має характеристик спирту етилового, зберігає аромат і смак використаної сировини та відповідає товарній позиції 2208 згідно з УКТ ЗЕД.
Цим Законом в Україні з'являється потреба на нову спеціальність — майстер дестиляції. На жаль, я не побачив цієї спеціальності в наших ВНЗ (особливо, в південних). Хоча, впевнений, запит на цю спеціальність на ринку є. Я знайшов тільки один такий заклад — Українська академія дистиляції (Київ). Там дуже цікава програма навчання.
Може ті, хто відповідають за таке навчання, стидаються таких продуктів, які отримуються шляхом перегонки. Але ж ми знаємо приклади таких напоїв, які є у всьому світі — коньяк, бренді, віскі, текіла, ракія та інші. Такі напої є і в Україні. І це теж — частка нашої культури! Тепер ми можемо легально виробляти такі напої. А це теж і розвиток сільських територій, ено- гастро-, агротуризму. А також додаткові робочі місця, більша додана вартість, більше податків. Ми — бізнес — дуже зацікавлений в підготовці фахівців. Хоча, інших сильно зацікавлених я в цьому процесі не бачу.
— На що варто звернути в першу чергу вже сьогодні малому та середньому фермеру?
— Якщо ми не адаптуємо наше законодавство під законодавство ЄС, то будемо втрачати кадри, наших людей. Вони не повернуться до України. А ті, хто залишився в Україні, поїдуть фермерувати до ЄС. Так, спочатку просто найманими робітниками. Але, потім стануть справжніми фермерами. Але не у нас, такі приклади ми вже бачимо.
Агрохолдинги впроваджують нові технології, вони допомагають селам (які залишилися) і тримають їх в чистоті, платять податки і нормальні зарплати. Але вони потребують небагато людей. Що робити іншим? Що буде з нашими селами? Риторичні питання.
Ми порахували, що сучасний український фермер (до речі, з членами своєї родини), після зміни законодавства зможе не тільки вирощувати та переробляти сільськогосподарську продукцію, але й надавати послуги в ресторанному та готельному бізнесі. Зберігати та просувати нашу культурну спадщину. Фактично, це вже й послугорієнтована економіка.
Хочу нагадати, що фермери, які працюють на своїй землі — це й наш український культурний код.
Чому ми повинні від нього відмовлятися?
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
