Новокаховчанка виїхала з окупації у квітні 2022 року і завдяки волонтерам потрапила до Англії. Тетяна знала англійську до вторгнення, знання української та англійської дали їй можливість використовувати свої навички під час допомоги українцям, які приїжджали сюди, шукаючи тимчасовий захист. До яких звичок англійців Тетяна і досі звикає, 41-річна жінка розповіла Novakahovka.city
Ментальність англійців
До життя в Англії пристосовуєшся щодня. Тут є речі, які просто не лягають на слов’янську ментальність. Англійцям я б віддала перше місце за те, як вони ставляться одне до одного. Звісно, це дуже відрізняється від того, як ми ставимося до одне до одного або як я ставлюся до себе. Наприклад, я пам'ятаю і досі, як я ставлюся до людей там: якщо хтось щось не зробив, або запізнився, або не виконав обіцяне, то ти думаєш: "От блін, це ж спеціально, ну це ж не просто так." Тут такого нема, тут всі ставляться одне до одного з добротою. Всі намагаються допомогти і допомагають, якщо можуть. Звісно, якщо це не стосується якихось системних питань, типу запису до лікаря. Якщо немає запису до лікаря, то тобі ніхто нічим не допоможе. Але провести, підказати, розказати, щось допомогти купити – на все це можна розраховувати від незнайомих людей, тому що вони так одне до одного ставляться.
Англія велика країна з населенням 80 мільйонів. Я зараз в графстві Норфолк, у місті Норідж. Це місто відносно біле, на відміну від Лондона чи Манчестера. Англія завжди була закритою країною, тому сюди було важко потрапити. Вона дуже дорога, і суворо відбирає тих, кому дає візу. У мене не було знайомих, які були в Англії. Люди жили в Америці, Канаді, Новій Зеландії, але не в Англії. Інформації про Англію у нас не було, ми не знали, що тут відбувається.
В Англії все інакше. Тут багато різних національностей: індуси, пакистанці, бангладешці, сирійці, єгиптяни. Це більше не та Англія, яку ми бачили у фільмах про Мері Поппінс чи Шерлока Холмса. Англійці дуже доброзичливі і готові допомогти. Якщо потрібно щось підказати, допомогти купити, можна розраховувати на допомогу навіть від незнайомих людей. Вони ставляться одне до одного з повагою і добротою.
Ставлення до благодійності
Щодо благодійних організацій, тут все настільки розповсюджено, що якщо ти не працюєш в такій організації, значить ти, скоріше за все, якось з ними все одно пов'язаний. Або ти ходиш туди волонтерити, знову ж таки, залежно від своїх інтересів. Хтось вигулює собак, хтось допомагає на кухні мити посуд. Наприклад, неподалік від нас є містечко, де відбуваються тижневі українські зустрічі. Туди приходять англійці, і є один молодий хлопчик, який закінчує школу. Він приїжджає спеціально для того, щоб допомагати на кухні мити посуд. Здавалося б, для чого це дитині, але вони такі. Волонтери тут нічого не отримують за свою роботу, вони роблять це від щирого серця. В Україні я таке зустрічала тільки серед релігійних людей, таких як євангелісти чи протестанти.
У мене є знайома, яка готує їжу вдома і везе її на своєму Порше (автомобіль - ред.) в благодійну організацію для жінок, що постраждали від домашнього насильства. Вона робить це, тому що їй не байдуже.
Спогади про Нову Каховку
Пам'ятаю кінопокази на території церкви біля електромашу. Це було чудово. Я завжди чекала літа саме через ці кінопокази. Вони були настільки сучасними і круто організованими. Все виглядало як столичний VIP-захід. Вони прикрашали територію, створювали атмосферу краси.
У парковій зоні біля ЦРХ кіноперегляд "Просто неба", липень 2021 р, Нова Каховка
Етапи адаптації: Легкий старт
У мене все пройшло дуже легко. Проблем не було, бо я говорю англійською. Це найбільший бар'єр для наших людей, які приїжджають за кордон. Українці не говорять іноземними мовами, зокрема англійською. Молодші покоління більш-менш володіють мовами, але їм потрібен час для адаптації.
Я вчила англійську в школі №8 у Новій Каховці. Потім продовжила навчання на філологічному факультеті. Працювала як викладач, але потім змінила напрямок діяльності. Працювала за кордоном у готелях, але це теж мене втомило. Повернувшись додому, знайшла дистанційну роботу в клієнтській підтримці для британської компанії. Після приїзду в Англію я продовжила працювати на ту ж компанію, але звільнилася, бо зарплата була недостатньою для життя тут.
Волонтерство і підтримка
Приїхавши в Англію, я почала волонтерити в польській організації Norfolk-Polonia. Завдяки Ірині з Івано-Франківська я познайомилася з місцевими людьми. Одразу заснувала курси англійської для новоприбулих українців. Тут велика проблема з доступом до державних послуг, якщо ти не можеш платити. Доводиться розраховувати на державу, що може займати багато часу.
Польська організація дуже співчуває українцям. Англійці хочуть допомогти, особливо коли бачать, що ти є повноцінним членом їхнього суспільства, добре говориш англійською та береш участь у їхньому житті. Мої взаємини з англійцями та адаптація пройшли гладко. До того ж, я граю у великий теніс. Пам’ятаю, як у Новій Каховці отримала цей досвід на корті гімназії. Я вважаю свою історію успішною та стабільною.
Я допомагала багатьом українцям, які приїжджали сюди. Потрібно було отримати мобільну картку, зареєструватися в різних установах, приписатися до лікарні. Це займало багато часу і зусиль. Моя знайома, яка готує раз на місяць для жіночої організації, викладачка англійської, порекомендувала мене на курси англійської для іноземців. Вона працює у вечірній школі, яка нагадує нашу вечірню школу, і там є курси ESOL (English for Speakers of Other Languages).
Законодавство і медична система
Моя подруга Настя, яка працює в донорській організації, сказала, що в Британії працює законодавство, включаючи медичне. Ніхто не хоче брати на себе зайву відповідальність. Тому, якщо тобі не подобається лікування Ібупрофеном, не приймай його. Якщо хочеш щось інше, це твої проблеми. Вона має рацію.
Важливість мови для адаптації
Мова – ключ до адаптації. Без неї дуже важко. Якою б цікавою людиною ти не був, як ти поділишся своїм багатим духовним світом? Українці якось організовували кілька подій, включаючи велику подію в церкві на роковини війни. Там були спікери та дівчата з Одеської опери. Але без англійської мови ніхто не зміг з ними поговорити.
Багато хто почав вчити англійську, але говорити завжди буде важко. Почати вивчати мову в дитинстві було б легше. Але краще говорити хоча б якоюсь англійською, ніж взагалі ніякою.
Знаю випадки, коли жінки навіть без мови знаходили собі партнерів. Які у них стосунки, не знаю. Вважаю, це не глибокі стосунки, але вони знайшли те, що шукали.
Популярні слова та їх значення
Перебуваючи в мовному середовищі, я звернула увагу на часті слова. Одне з них – "I am sorry". Його чуєш постійно, приблизно 50 разів на день. Це не про вину, а про незручності. Якщо ви майже доторкнулися одне до одного на вузькій вулиці, ви обидва скажете "I am sorry". Це про співчуття, а не про вину.
Ще одне популярне слово – "Happy". Воно має більше значень, ніж просто "щасливий". Наприклад, "I am happy to let you know" означає, що людина не заперечує повідомити тобі щось. Це ввічливий спосіб сказати, що ти погоджуєшся.
І, нарешті, слово "Lovely". Воно перекладається як "гарний" або "красивий", але також використовується як ввічливий спосіб сказати "добре" або "гаразд".
Культурні відмінності
Наше сприйняття слова "I am sorry" відрізняється від їхнього. Ми використовуємо його, коли визнаємо вину, а вони – коли відчувають незручності. Це викликає непорозуміння. Я мала ученицю, яка не розуміла, чому повинна вибачатися в лікарні. Їй довелося пояснити, що це не про вину, а про шкоду від незручностей.
Це пов'язано з тим, що ми ніколи не були в їхньому середовищі. Наші підручники вчили нас, що "I am sorry" означає "вибачте". Але їхнє "I am sorry" – це про співчуття.
Також слово "Happy" часто використовується не за прямим значенням. "I am happy to let you know" означає "я не заперечую повідомити". Це не про щастя, а про згоду.
Ці відмінності в мовному середовищі допомагають краще зрозуміти культуру і ментальність англійців.
Гендерна рівність в Британії
У Британії, на мою думку, найкраще у світі з гендерною рівністю. Наприклад, я зараз працюю на ресепшені. Мій старший колега, 52-річний іспанець, теж працює на ресепшені. Йому 52 роки, мені 41. Коли я отримала цю роботу, говорила зі своїми сусідами-англійцями. Я казала, що мені трохи соромно, бо в Україні на ресепшені в 40 років працювати не прийнято. У нас в 40 років ти можеш бути начальником відділу, проджект-менеджером, редактором чи завучем. А ресепшен – це початок кар'єри.
Англійці відповіли, що так не думають. Мої сусіди, яким 45-82 роки, і моя партнерка по тенісу, якій 19, теж так думають. Вони казали, що це може бути перехідним етапом, який відкриє нові можливості. Упереджене ставлення щодо віку для певної роботи у мене залишається. Але вони вважають, що кожна робота має свою цінність і це нормально.
Прогресивні погляди на гендерну рівність
Щодо гендерної рівності, тут все вже давно пройдено. Це факт. Британія йде попереду планети у цьому питанні. Наприклад, мене і досі турбує, коли дівчатка називаються хлопчиками, а хлопчики – дівчатками. Тут це прийнято і ніхто не проти. Це інший рівень сприйняття інакшості. Їхні прогресивні погляди іноді здаються занадто радикальними, але це їхній шлях.
Звички британців
У британців багато звичок, які я перейняла частково. Наприклад, чай з молоком я можу пити, але кава для мене звичніше. Тут всі п'ють чай з молоком, навіть діти. Також у них немає культу їжі. Вони не готують годинами, як наші мами.
Вони можуть з’їсти бутерброд і все. У нас же звикли до першого, другого, третього і компоту. Також вони миють посуд у тазіку з водою. Це звичка, яка тягнеться роками.
Молоде покоління виглядає не дуже добре. Старше покоління, навпаки, дбає про себе. Моя сусідка, якій 82 роки, завжди доглянута.
Кращим стаєш завдяки оточенню
За цей час я відчула, що українці мають східноєвропейську ментальність. В Англії велика кількість поляків, болгар та інших. Ми для них всі однакові через акцент, звички і зовнішність. Знаходячись серед таких людей, ти сам стаєш кращим. Місцеві люди вже питали мене, чи планую я залишатися в Англії. Але я не збираюся залишатися тут назавжди. Для мене це не важливо.
Зрозуміла, що я жителька маленького міста. Це моє, мені тут зручно. Все мене влаштовує, навіть клімат. Я знаю, що багато хто не любив наш херсонський степовий засушливий клімат. У мене не було з цим проблем. Мені подобалось, що у нас літо починається в квітні і закінчується в листопаді. Мені дуже подобалось, що в сезон на їжу взагалі нічого не витрачаєш. Прекрасно пам'ятаю, які дешеві були фрукти і овочі, а фруктові дерева росли у старій частині міста. Це ж було не так давно.
Я думаю, що останніми роками я була благополучною людиною у всіх сенсах. Це сталося зі мною в Новій Каховці, і це місто для мене символ мого добробуту.
