Військовий Олександр Страх у соцмережі опублікував історію про те, як йому довелося проходити ВЛК. З якими “традиціями “совєцької” медицини” доводиться і досі стикатися після 33 років Незалежності Україні у державних медичних закладах — розповідь захисника. Олександр мобілізований 24.02.22 без військкомату. З його слів, військкомат вже не працював, чоловік пішов у найближчу військову частину. Служить 2,5 роки. В основному на південному напрямку, але був два місяці на Сході країни. Авторська стилістика майже збережена.
Частина 1. Відбуття
Щоб потрапити на ВЛК треба отримати направлення у начмеда бригади. А щоб отримати направлення, необхідно підписати рапорт у комбрига.
Все це може зайняти від 10 хвилин до 2-х тижнів. Частіше — варіант 2.
За власної ініціативи потрапити на ВЛК неможливо. Якщо ти "закусився" з командиром, то хоч без голови будеш — на ВЛК не потрапиш.
Олександр Страх
Частина 2. Перша вправа від ВЛК
Реєстратура поліклініки, яка єдина має право проводить ВЛК бійцям з двох прифронтових областей розташована на першому поверсі 2-поверхової будівлі в єбєн@х, куди підʼїхати майже неможливо. Паркуєшся за квартал, а далі чалапаєш до поліклініки. Ладно я. А от тим, хто на милицях...
Працює одне (!!!) віконце. Розташовано на рівні "матні" середньостатистичного бійця. Щоб щось почути, що звідти говорять треба стати в позу "Г" під 90ʼ і засунути голову у віконце. Стрьомно, бо картина нагадує страту — гільйотина ХV сторіччя. Але шо ж.
Це стосується всіх. Хоч ти з двома зламаними ногами, хоч на милицях, хоч з переломом хребта. Стати раком — перша вправа від ВЛК.
У тісному коридорі як тюлька набито >50 бійців. Жарко, душно, страшно. Стоїмо, чекаємо своєї черги. Самоорганізувались. Хтось став записувати на шматочку паперу номер і прізвище. Тепер можна записатись і піти на перекур. Але все одно в коридорі людей 30, які дурно пахнуть, бо стоять тут з 5 ранку. На перекурі у затишному дворику теж натовп. Лавочок не вистачає. Багато хто на милицях стоять і терплять.
У коридорі є баклажка з водою і одноразовими стаканчиками. Але туалет тільки на другому поверсі. Вибачте, безногі, життя бентежне. Пісяйте в памперс. Ви його не одягли? Тю. Ви ж на ВЛК йшли. Це вам не посадки штурмувати.
Вода для військових, які проходять ВЛК
Королева реєстратури
Ліфту у поліклініці немає.
Вгадайте, на якому поверсі хірург і травматолог?
Бінго! Звісно на другому! В найкращих традиціях “совєцької” медицини.
Спостерігаємо, як вже півгодини хлопець на милицях з величезним (на всю ногу) апаратом Єлізарова сповзає з 2-го поверху. Пропонуємо знести його. Він крізь зуби огризається і шкрябає шпицями по облізлому кахлю на стінах. Все в порядку! “Я що, немічний?”
Тихенько стоїмо знизу, спостерігаючи. Як полетить вниз — може підхопимо.
Жарко. Душно. Страшно.
Підходить черга у віконце. Хвилююсь, як перед першим побаченням. Боюся знепритомніти від щастя, що тремтячими руками передаю своє направлення КОРОЛЕВІ реєстратури.
Засовую голову. Думаю як засунуть направлення, воно в руці. Рука у віконце вже не влазить, (морда розʼїта на казенних харчах).
Висовую голову. Беру направлення зубами і знову — в отвір. Чекаю.
Королева відповідає на важливий дзвінок. Там хтось борщ варить. Терміново треба консультацію. Ну і про погоду трохи.
Наче закінчує.
У мене тече слина. І піт. І сльози. Слина від згадування борщу, а піт і сльози просто від щастя. Направлення починає розмокати. Але стою. Я ж у фіналі цієї частини суперквесту!
Все! "Цьом-цьом, сазвонімса".
Відкриваю рота.
Направлення як пікуючий бомбардувальник падає за її стіл під ноги.
Думаю — зараз підніме.
Ніт!
Вона, не дивлячись на мене, встає і виходить!
Може, в туалет. Чи, може, такий же ж курець як я… Ставлюся з розумінням, бо сам такий — перекур кожні 15 хвилин. Ми ж всі люди.
Тільки питання — голову висовувати чи так і стояти?
Бо стрьомно. Можна почати цей квест спочатку.
Стою. Пітнію.
Схоже від болю в спині трохи перднув.
Але в приміщенні такий хімічний склад повітря, що ніхто і не помітив.
Враховуючи, що не отримав зауважень, перднув ще раз. Бо було вже непереливки. Живіт скрутило від вимушеної пози зю.
Хтось позаду ввічливо кахикнув.
Таки спалився.
Сеанс скиду повітряного баласту з замореного організму треба припинять.
Клацання замка на дверях.
Приміщення, в якому чоловіки проходять ВЛК
Королева сідає на трон.
— Валя, шо воно воняє?
Я червонію і роблю вигляд, що ні причому.
Реєстратор починає щось говорити.
Але як за замовленням десь поруч починає працювати перфоратор. Ремонт.
Не чую нічого.
Залазю у віконце по пояс.
Реєстратор кричить мені на вухо.
І каже щось записати.
А руки. Руки-то ззовні!
Якимось акробатичним трюком я просовую праву кінцівку у віконце і, любʼязно запропонованим олівцем, записую інструктаж.
Наче нічо не пропустив.
Дякую і намагаюсь покинуть територію.
Не виходить. Пузо застрягло.
Виручають побратими.
Витягли мене. За ноги. Як Вінні-пуха з доміка кроля. Фух.
Як я проходив ВЛК: реєстратор, я і Валя
Йду до лікарів. Але спочатку — перекур.
Пс. Дівчина-реєстратор виявилась дуже ввічливою і любʼязною. Повторювала все по три рази, і не нервувала. Ну робота у неї така. До неї питань не маю. Тільки вдячність.
А от до організаторів цього всього #@₴&ця питання є. Багато.
Автор: Олександр Страх
(Далі буде).
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
