Novakahovka.city продовжує висвітлювати як очевидці виживають в окупації. 912-й день війни та вимушеної ізоляції у рідному місті. Далі роздуми від першої особи.
Наука виживання
Ранок...
Гучний звук вибуху.
"Котра година?" — питає дружина.
"П'ята" — відповідаю.
Вже увійшло у звичку зразу дивитися годинник. Навіщо? Самі не знаємо. Чутно, як сусід через стіну теж прокинувся і почав лаятися.
"І не спиться сучим дітям", — тихенько каже дружина.
Ще пару раз лунають вибухи.
"З чого — вони сьогодні?"
"З міномета. Десь неподалік від нашого будинку. Скоріш за все на машині" — відповідаю дружині. Блін, я вже скоро стану експертом зі зброї. Вже вуха так натреновані, що скоро з легкістю можу відрізнити тип зброї, її калібр, звідкіля стріляє і куди летить. В окупації це стало цілою наукою, завдяки якій ми виживаємо.
Записатися на хліб
Ранкова кава під час обстрілів — це спроба налаштувати себе на цілий день. За 2,5 роки в окупації смаки стали своєрідними. Наче п'єш каву, але насолодитися нею не можеш. Сприймаєш, як воду з запахом кави.
"Що у нас сьогодні за планом?" — жартома питаю дружину.
"А у нас був якийсь план?" — здивовано посміхається дружина.
Каховка, 2024
Так, планувати щось, як це було колись — це велика розкіш. Часто буває, що плани будуємо на ходу. Як і багато інших людей, які живуть в місті. Наші плани — це тиждень, максимум два. А не квартал чи навіть пів року, як було раніше.
"Так, по-перше, треба купити молока. Давай швиденько допивай каву — і вперед займати чергу", — починає планувати дружина. Чоловік, який живе неподалік від міста, кілька разів на тиждень привозить рано вранці молоко. Так, молоко. Воно нам потрібне буде при приготуванні їжі.
"А потім — в магазин за хлібом. Ти вчора записувалася на хліб?"
"Так, звичайно. Інакше його розгребуть і доведеться бігти ще кудись шукати і купляти", — зітхає вона.
Ось так починається день.
Вікна з OSB-плитами
“Сусідка на третьому поверсі попросила полагодити кран. А інша — налаштувати телефон. І там, і там зранку щось заробимо", — нагадую дружині про наші найближчі плани.
"Так, і не забудь — Семенович вчора дзвонив (якимось дивом додзвонився) і просив прийти до нього. Щось у нього з телевізором", — збираючись, нагадала дружина.
Семенович живе неподалік школи. Всі його близькі виїхали з міста, а він залишився. Тепер сам собі хазяїн, ще й на весь під'їзд. А район той постійно під обстрілами. У нього вже і вікон фактично немає, забили OSB-плитами ще минулого року. Але не залишає свою квартиру.
Люди вже не реагують на обстріли
Поки йшли до Семеновича — пару раз міни просвистіли неподалік і знову тиша. Йдемо і дивимося — люди вже не реагують на обстріли, інколи хтось з людей похилого віку поскаржиться комусь невидимому, перехреститься — і йде далі.
Ось допомогли Семеновичу з телевізором, він як завжди пригостить обідом, не забуваючи про чарочку для апетиту.
"А пам'ятаєш мою рибну юшку?" — з ностальгією пригадує за обідом Семенович.
"Ще б пак. Така смачна, ще й з нашою дніпровською рибкою", — посміхаючись, теж поринув у минуле.
Боже, тоді ми ще сперечалися, що додати в юшку. А зараз залишається тільки згадувати.
Бігаємо по місту, як по колу
Після обіду ідемо далі. Треба зайти до батьків. Так склалося, що живемо в різних частинах міста. Батьки пенсійного віку, навідріз відмовляються кудись їхати. Кажуть, що краще померти вдома, ніж на чужині. І як їх самих залишиш? Вже всі наші родичі мозок проїли порадами, як виїхати звідси. А батьки вперто відмовляються. Але без сторонньої допомоги вони не можуть, як і їхні сусіди, теж пенсіонери. Ось і бігаємо по місту, як по колу. Там допоможемо, тут щось зробимо. Там сотня-дві рублів, ще десь триста-п'ятсот. Ввечері підбиваємо підсумки роботи — о, десь на тисячу рублів вже заробили.
Окупована Каховка, 2024
З роботою в місті негусто. Якщо і вдається десь влаштуватися (тільки не в адміністрацію чи ще кудись, де потім Україна за колабораціонізм може судити) — то це вже добре.
Раніше було трохи простіше влаштуватися, навіть російський паспорт не питали, то зараз з цим стало складніше. Довелося взяти російські паспорти, щоб хоч якось вижити. Навіть вантажника питають про паспорт, не кажучи про продавців чи охоронців. І працюєш позмінно, тягнеш все це і думаєш — а що далі?
І з такими думками кожного дня засинаєш, з надією прокинутися вранці, щоб нічого не прилетіло в будинок.
Ось так і живемо.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
