Олена Каспіркевич, психологиня з Херсонщини, яка працює з дорослими та підлітками, втратила чоловіка-військового. Novakahovka.city запитує про те, як далі живе жінка і що її рухає робити маленькі кроки в бік життя. Цитуємо фрази Олени з різних її постів на фб-сторінці.
— “Перш ніж дозволити жити, потрібно дозволити собі не справитися, не здолати, не потягнути. Дозволити собі слабкість, щоб відчути силу”. Як не затриматися на дні, щоб дозвіл не справитися не потягнув за собою депресію?
— Психологи часто використовують слова “прожити, відгорювати”. Мій ресурс - це люди, тому я проживаю своє горе в контакті з людьми. Це діти і родичі, друзі і колеги. Це моя робота. Є люди, яким я можу “поскиглити”, як мені важко. Є час, коли я хочу побути сама. Щоб не затриматися на дні, варто обрати життя. Людина сама робить цей вибір, коли і як це відбудеться, залежить від багатьох факторів.
Є така дуальна модель проживання горя. Певний період людину хитає від смерті до життя. То її кидає в горе і спогади, то в певні дії, думки та плани про подальше життя. Ці гойдалки будуть багато разів, і зміна туди-сюди є нормальною протягом першого року-півтора, а то й довше. У цей період нікому не завадить підтримка психолога, який знає, як працювати з утратою. І так, я працюю з таким спеціалістом, а також ходжу на групи психологічної підтримки, які ведуть психотерапевти. Якщо ж гойдалка зупиняється і надовго зависає на стороні горя чи смерті через два і більше років - консультація спеціаліста обов'язкова. Він призначить лікування та/або психотерапію.
Також цінними для мене стали в цей період книжки Віктора Франкла “Людина в пошуках справжнього сенсу” та Едіт Егер “Вибір”. У них багато хто знаходить “свої” фрази як ключі до життя.
— “Ніхто з нас не знає, що саме допоможе відчути цю силу. Ніхто не знає, яке слово чи фраза, дія чи бездіяльність стане поштовхом, дзвіночком про внутрішній дозвіл жити”. Яка фраза зачепила вас і можете навести інші приклади з тих звернень, які отримуєте ви?
— Мене зачепила фраза під одним з моїх дописів про те, що мій чоловік точно не хотів, щоб я впала в довічну жалобу. Я подумала, а справді, він точно такого мені не бажав. Такі прості слова, до яких я не додумалась, поки їх не прочитала.
Ще один приклад. Коли я дізналася про загибель коханого, я працювала, була у відрядженні. Проєкт - довготривалий, і я тоді сказала, що тепер я повинна бути вдома принаймні до 40 днів. є
Подруга лише спитала: кому винна? І я подумала, а й справді. Нікому. Через 2 тижні після поховання я повернулася до роботи, в чудовий і підтримуючий колектив, де є можливість бути серед людей, відчувати свою потрібність, бути в такій собі робочій рутині, а також є час бути на самоті. Я думаю, це було правильне рішення.
Одна клієнтка ділилася, що їй допомогло малювання, друга казала, що участь у групі підтримки дозволила їй відчути свою силу, третя підняла очі, коли йшла з цвинтаря, і побачила на якомусь стовпі гніздо з лелеками… У кожного свій шлях і свої усвідомлення.
— “Дозволяю собі маленькі кроки в сторону життя, а не вмирання”. Які це кроки, у чому це проявляється?
— Втративши коханого, я зрозуміла, що не відчуваю своїх бажань. Відчуваю потреби - поїсти, поспати, попрацювати, пройтися, переключитися. А бажань - ні. Тому, коли я відчуваю принаймні маленьке бажання, я хапаюся за нього.
Відчула бажання побути на морі - поїхала. Відчула бажання купити нову річ - швидко купую її. Відчула бажання побути на самоті - пристроїла дитину, пішла десь і дала волю сльозам чи крику.
Усе добре, що нікому не шкодить. Зараз відчуваю бажання кататися на лижах, тому чекаю зими і будую плани, а плани - це теж про кроки в сторону життя.
— З якими запитами найчастіше до вас звертаються жінки загиблих військових?
— Мабуть, найпопулярніший запит: як жити далі? Це дуже об’ємне питання, яке включає в себе багато інших. Що робити з провиною, як порозумітися з родичами, як спілкуватися з дітьми, куди подіти роздратування і злість, як заставити себе працювати/їсти/виходити в люди тощо.
Скажу також, що в першу чергу слід звертати увагу на базові потреби. Якщо є порушення сну та апетиту, варто звернутися до лікаря-психіатра, можливо, необхідно призначення антидепресантів. Цього не треба боятися, адже антидепресанти нового покоління дають мінімальний побічний ефект, не слід відмовлятися від того, що допоможе справитися.
— Чи існують практики підтримки в громадах, позитивні кейси, таких сімей, де жінка залишилась з дітьми? Яку соціальну підтримку може отримати жінка та діти?
— Не можу сказати про всі громади, але в моїй Новороздільській громаді (Львівска область) дуже допомагають. Для мене важливо те, що працівники соціальних служб чуйні та співчутливі. Є багато проєктів, які фінансуються благодійними фондами, куди жінка може поїхати, отримати психологічну підтримку чи відправити дітей у кемпи підтримки. З тих, що я знаю, можу назвати проєкт “Відновлення під час війни” для жінок і дітей від ВААД, дитячий кемп психологічної підтримки “Маячки” від СОС Дитячі містечка, проєкти “Голоси дітей”, “Діти героїв”, проєкти від фонду Марії Єфросиніної, реабілітаційний центр для цивільних за методом М. Мюррей, що у Полтаві. Участь в основному безкоштовна, але є певні умови. Тут треба гуглити.
— Які ви можете рекомендувати спільноти для жінок загиблих військових, в яких є інформація по підтримці?
— Я долучилася до спільноти “Ми разом” у Фейсбук. Наразі там близько 5 тисяч дружин або коханих загиблих воїнів. У цій спільноті кожна може бути собою, писати про себе, що вважатиме за потрібне повністю відкрито, там точно зрозуміють і підтримають, бо абсолютно всі учасниці мають досвід втрати коханого. Тут же є інформація про нюанси оформлення документів і корисні посилання щодо підтримки, проводяться стрими, жінки спілкуються між собою.
Так, в спільноті багато скорботи і болю, але разом з цим багато підтримки, я б сказала, що загалом ця спільнота про життя після втрати. Вона мені багато в чому допомогла і продовжує допомагати.
— Які питання варті уваги у суспільстві, про які зазвичай не пишуть в ЗМІ?
— Важко відповісти, бо мені здається, що недостатньо читаю та дивлюся ЗМІ, щоб аналізувати, що пишуть, а що ні.
Мабуть, питання ветеранів, їхнього працевлаштування після демобілізації за станом здоров’я, а також підтримка родин загиблих воїнів.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
