10 вересня виповнюється 130 років з дня народження видатного українського кінорежисера і письменника Олександра Петровича Довженка (1894-1956). З Новою Каховкою його пов'язували останні роки життя. Саме тоді на півдні України розгорнулося масштабне будівництво Каховської ГЕС. Паралельно з гідровузлом на місці села Ключового та кількох хуторів будувалося нове місто енергетиків.
У сталінській опалі
Під час Другої світової війни Олександр Довженко потрапив в опалу до керівника СРСР Йосипа Сталіна і всього радянського керівництва за статтю “Україна в огні” і однойменний сценарій документального фільму. 30 січня 1944 року його викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму».
Усім органам цензури було надіслано директиву «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку». Осмислюючи цю ситуацію, Олександр Довженко записав у своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»
Режисера звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслили зі складу всеслов'янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради. Натомість Довженка перевели до Центральної студії кінохроніки, де він використав свій талант монтажера та коментатора, бравши участь у створенні документальних стрічок «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі» (1945).
Останні роки життя режисер перебував ніби у «вавилонському полоні» — жив у Москві, але не міг повернутися в Україну.
Вітчизна найдорожчих почуттів
Коли почалося будівництво Каховського гідровузла, вождь таки відпустив Довженка в Каховку, аби той міг втілити свій задум — зняти художній фільм про “будову комунізму”. Тут Олександр Петрович бував чимало разів, жив у різних локаціях місяцями, про що свідчать меморіальні дошки на будинках Нової Каховки. Писав сценарій фільму “Поема про море”, навіть робив пробні зйомки, однак всю стрічку поставити не встиг.
«Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманість в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов'ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів», – такий запис залишив Олександр Довженко у своєму «Щоденнику».
Нова Каховка на початку будівництва
У чорному костюмі і шляпі
Із Олександром Довженком у ті роки дружив місцевий художник Юрій Іванович Сагайдак. Його син Олег припускає, що саме Олександр Петрович загітував його батька їхати в молоде місто із Запоріжжя, де тоді проживали Сагайдаки.
“Довженко мені запам'ятався в чорному костюмі, в шляпі, — згадує Олег Сагайдак. — Ходив з ціпком, який йому хтось привіз із Китаю. Ручка була зроблена у вигляді голови дракона. Усі костюми в нього були імпортні, якісні. З батьком вони розмовляли виключно по-українськи. Голос у нього сильний, енергійний. Олександр Петрович завжди умів тримати себе. Відразу було видно, що це великий артист і велика людина. Мене батьки в дитинстві чомусь називали Аліком, а йому це не подобалося. Він навіть вставив у сценарій «Поеми про море» персонажа — розбещеного хлопчика Аліка, генеральського синка, який нікого не слухався. Мабуть, у його житті був такий прототип. Але це не про мене, я не був розбалуваним, бо у нас у хаті нічого не було. Одна табуретка, яку зробила мама. Кілька разів приїжджали на 2-3 дні його дружина Юлія Солнцева. Пригадую, якось приїхала на «Побєді» з водієм у джинсовому вельветовому світло-коричневому костюмі. Це мене найбільше вразило — особистий водій і костюм”.
Олександр Довженко з Юлією Солнцевою (зліва) і актрисою Марією Ладиніною, початок 1950-х.
Місто навколо палацу
Юрій Іванович залишив свої спогади про Олександра Петровича. Ось один із них.
“Почати б так: летить у вcеcвiтi, немов фантастичний чарiвний корабель, планета Земля, а на нiй — наше мiсто Нова Каховка. І розтинає корабель гострим кiлем синi хвилi свiтового океану. I гарячi зорi вiдлітають вiд його бортiв золотими снопами сяючих iскор, розсипаючись по палубi...
Ми припливли на пароплаві до пристані Козацьке напроти Ключового з Запорiжжя, пiсля вiдбудови Днiпрогесу. Жовтіли сипучi піски...
Кілька вицвілих хаток - яток, покритих осокою, нiби зграйка сiреньких каченят тулилося до берега, затканого очеретом i осокою. Пара круторогих бикiв перевiсних, як цi кучуrури, тягли по пiску бричку з барилом води. Колеса вгрузали в пicoк по маточини .
— От вам i Ключове!— промовив керiвник Днiпробуду Андрiанов, легким кроком спускаючись до джерела, що жебонiло пiд кручею.
— Таврiя, — замрiяно обiзвався сивочолий Олександр Довженко, зiйшовши з машини на пісок i розтираючи рукою закляклi від довгої подорожi ноги. Випроставшись, Довженко зосереджено оглядав убогий краєвид таврійського села, безмежну заплаву з• несходимими хащами верболозу, нiби кутий з крицi широкогрудий Днiпро, пiскуваті береги, де незабаром нагорнуть греблю і забетонують плотину. Виросте місто енергетиків. І широко повівши рукою довкола, звернувся до Андріанова:
— Ви поставте Палац культури саме тут, обличчям до Дніпра, до Козацького, до майбутньої греблі. А місто возведіть навколо Палацу біля ключів. Вулиці торуйте вподовж ріки. Місто, шлюз, греблю створіть красивими, адже це будуть південні морські ворота Славутича на Україну”.
Палац культури в Новій Каховці
Із сонячних променів
Уже 28 лютого 1952 року місту енергетиків була дана назва Нова Каховка. Поступово росли нові вулиці, будинки, громадські споруди. Читаємо інший спогад, захоплено написаний Сагайдаком через роки:
“Іду по Дніпровському проспекту. Праворуч стрункою колоною вишикувались триповерхові котеджі під червоно рубіновими покрівлями. По асфальту їдуть автобуси, машини. Гомін юного міста солодкою мелодією вривається в серце. З провулків, з вулиці Леніна, як весняні струмочки біжать гурти піонерів. Ці дітлахи не знали села Ключового.
Коли над Дніпром піднялись риштування будови, ще не було цього проспекту. Ні шкіл, ні цих діток. Межі майбутніх вулиць, кварталів визначали рядочки червоних прапорців. Місто креслилось на ватмані і народжувалось з пісень, з сонячних променів як прекрасна Афродіта з піни морських хвиль...
Тепер важко впізнати те місце де колись ділився своїми думками про майбутнє Олександр Довженко. Уподовж ріки зазеленіли парки, розкішно розцвіли алеї канами, трояндами.
Милуюсь містом, гордий тим, що ритм і розмах робіт тут гігантський, а люди, як були – прості, задушевні, звичайні…
Квіти і юні обличчя, сяючі посмішки, промінці юних оченят чарівною веселкою оточили пам’ятник Олександру Довженку”.
Відкриття пам'ятника Олександру Довженку в Новій Каховці. 22 вересня 2012 року.
Літнє кафе на ротонді
Протягом майже п’яти років по кілька місяців Олександр Довженко жив на будівництві, писав сценарій, спілкувався з інженерами та архітекторами. Часто буває на планірках начальника будови. Цікавиться архітектурою. Вечорами вів бесіди із жителями молодого міста, сидячи на лавочці біля Літнього театру.
На будівництві кінорежисер ніби народився заново і увесь свій талант, час і душу віддав не тільки роботі над фільмом, але й роботі над образом міста майбутнього, що виростало поруч із Каховською ГЕС.
Так, він пише до Ради Міністрів УРСР доповідну записку "Про художнє оформлення майбутнього Каховського моря".
"Думки, оформлені в записку, викладено виваженими фаховими термінами, з обґрунтуванням і аналізом пропонованих рішень. Наприклад, аналіз ролі руху поїздів та автомобілів у художньому вирішенні фасадів головної споруди Каховської ГЕС. Довженко закликає до використання новітніх досягнень в конструктивному рішенні споруди ГЕС, прагне "осучаснити" її тектоніку. Не відступаючи при тому від свого задуму створити гігантську історичну панораму національного геройського духу за рахунок скульптури", – розповідає архітекторка Єлизавета Євсєєва.
Один з котеджів, де жив Олександр Довженко
При будівництві Палацу культури Довженко запропонував не перекривати черепицею ротонду, а відкрити на ній літнє кафе з чарівним видом на Дніпро, плавні, ГЕС і Козацький острів. Ідею неочікувано швидко підхопив керівник будівництва Сергій Андріанов.
Олександр Петрович так зрісся з Новою Каховкою, що захоплено розповідав знайомим про місто і казав, що збирається переселитися до Нової Каховки назавжди. Але у той час кіномитець сильно хворів і напередодні зйомок стрічки відійшов у засвіти. Фільм зняла його дружина Юлія Солнцева. За нього вона отримала Гран-прі Каннського кінофестивалю.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
