Понівечені села Херсонщини, розкидані посеред безкраїх рудих степів, часом здаються іграшковими — так важко повірити, що в них досі живуть люди. За офіційними даними, на підконтрольній частині області пошкоджено 31,5 тис. об'єктів. З них відновлено лише 4,6 тис. Розмінування триває активними темпами. Якщо спочатку вважалось, що розмінувати область можна буде лише за десять років, то тепер йдеться про кінець 2025-го. Утім, інколи і на розмінованих ділянках трапляються трагічні підриви.
Про це пише Ілона Македон спеціально для NV.
Але найголовніша проблема херсонців — не руйнування і не мінування. У регіоні досі немає перспективи довгострокової безпеки. Деокупована Херсонщина знаходиться під постійними обстрілами і загрозою повторного наступу. Поки Росія висуває вимоги передати їй Херсонщинута Запоріжжя в межах адмінкордонів, самі херсонці такою перспективою нажахані.
Велика Олександрівка
У жителів правобережної Херсонщини ще живі спогади про окупацію: регіон був звільнений лише півтора роки тому. В містах та селах працюють гуманітарні центри. Люди допомагають військовим: розміщують у себе вдома, дають можливість помитись та випрати речі, збирають для них цивільний одяг, продукти, гігієнічні засоби тощо. І жаліються на зрадників серед своїх… Тут багато історій про те як місцеві, залишившись в окупації, розкрадали майно сусідів, водили дружбу з російськими солдатами.
Заміноване поле поблизу Великої Олександрівки Ілона Македон
Деякі неабияк сумують за окупантами. Так, у Великій Олександрівці, розповіли місцеві, є принаймні троє жінок, які заприятелювали з росіянами та завагітніли від них.
«І поїхали народжувати в Кривий Ріг, там тих дітей і залишили. Віддали в дитячі будинки напевно, — здогадується місцева жителька Галина, і додає — тим дітям тут життя не було б».
Жінка також постраждала від мародерства: крали речі як з її будинку, так і з барів, які належали її сину та невістці. Молодому подружжю тепер доводиться відбудовувати бізнес з нуля: вирішили відкрити у містечку невеликий супермаркет.
Галина не поспішає завершувати ремонт в будинку, куди недавно переїхала з чоловіком. Можливо, доведеться знову тікати, розмірковує вона, тож і бажання доводити житло до ідеалу немає. В окупації, додає, вони точно не залишаться. Галина переконана, що Херсонщину влада просто так не віддасть, але заявлені Росією посягання та наміри ворожої армії форсувати Дніпро не дають спати спокійно.
Брускинське
Часто на окупованій Херсонщині траплялись випадки дружнього вогню між різноманітними підрозділами окупантів. Тут були і кадирівці, і буряти, і підрозділи з так званих «ДНР» та «ЛНР». Жертвою однієї з таких перестрілок, переконана Наталія із села Брускинське, і стала її сім'я. В перший рік окупації, навесні 2022-го, подвір'я сім'ї Наталії було обстріляне. Чоловік загинув на місці, а сама вона з донькою потрапила до лікарні.
«Я до чоловіка — а він розірваний. Був один чи два прильоти, точно не пам’ятаю. Чоловіка сусіди ховали самі, без нас (Наталія з донькою перебували в лікарні - ред.). Дякую що зібрали його [тіло], дякую що поховали. Не дали рашикам його десь скинути чи спалити», — розповідає жінка про пережите.
Наталія з донькою повернулись в рідний дім лише після звільнення. В літній кухні, яку родина переобладнала під житло, донька Наталії, Аня, проводить онлайн-урок. Вона працює вчителькою початкових класів у місцевій школі. Сама будівля зруйнована, хоча офлайн-уроки на Херсонщині не проводять навіть у вцілілих школах.
Донька Наталії, Аня, вчителька початкових класів, проводить онлайн-урок в переобладнаній під дім літній кухні
«Я чекаю перемогу. З мене всі сміються, а я все рівно кажу, що сьогодні-завтра буде перемога. І ні за чим не жалію, крім чоловіка», — говорить Наталія.
Питання про передачу Росії Херсонської області викликають у херсонців здебільшого шок.
«Не може такого бути! Як віддати? Скільки хлопців загинуло!» — вражено реагує односельчанин Наталії, Олександр.
Новодмитрівка
Херсонці - як і переважна більшість українців — не сприймають всерйоз заяви Москви про те, що Україна має віддати усю Херсонську та Запорізьку області агресору заради миру. З таким розвитком подій, кажуть вони, не погодяться.
«Скільки хлопців загинуло, а тепер їм віддай Херсонщину?» — повторюють поширену думку жінки в волонтерському центрі, що розмістився в підвалі пошкодженої школи в селі Новодмитрівка.
Волонтерки з Новодмитрівки плетуть маскувальні сітки для українських військових
Для потреб фронту місцеві волонтери вже сплели сотні маскувальних сіток. Працюють щоденно, причому роблять це із задоволенням. Кажуть, що тут, серед однодумців, легше переживати війну.
Одна із волонтерок, Людмила, приїхала в Україну з російського Сахаліну в 1960-х. Напередодні війни раптово померла її донька, а в боях в Курській області нещодавно загинув і син.
Людмила з Новодмитрівки носить жалобу за загиблим сином
Окупацію Людмила пережила в страху, що росіяни дізнаються про військовий досвід її сина. Він воював ще з часів АТО/ООС. Тепер Людмила щодня поспішає до школи, щоб плести сітки для фронту. Розмови про віддачу Херсонщини її неабияк лякають.
«Найстрашніше — якщо залишать нас тут. Якщо здадуть. Тим, у кого є військові в сім'ї, тут буде капець», — не стримує сліз Людмила.
Вона готова терпіти усі утиски війни, але не покинути Херсонщину, адже тут поховані обоє її дітей.
Підтримай редакцію: переходь на головну сторінку і підтримай команду. Дякуємо, що ви з нами!
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
