Вже на третій день після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну наприкінці лютого 2022 року, українська соціологічна група «Рейтинг» розпочала першу хвилю загальнонаціонального «військового» опитування. За майже три роки війни «Рейтинг» та його керівник Олексій Антипович нагромадили величезний масив матеріалів про те, як змінювалося українське суспільство, його мрії, бажання та страхи.
Це третє велике інтерв'ю Бі-бі-сі з Олексієм Антиповичем з моменту початку великої війни — реальності, яка, втім, не похитнула нашої впевненості у перемозі України. але цю перемогу українці зараз бачать дещо інакше, ніж раніше.
Подаємо найцікавіше із цього інтерв'ю.
Бі-бі-сі поговорила з Олексієм Антиповичем про те, хто в українському суспільстві найбільше вірить у перемогу, а хто налаштований песимістичніше за інших співгромадян, чи має під собою підстави віра багатьох українців у те, що ось-ось «хлопці з фронту прийдуть і порядок наведуть», і які питання український виборець ставитиме учасникам виборів, якщо вони таки будуть проведені у 2025 року.
Ми готові терпіти стільки, скільки потрібно
Бі-бі-сі: Якими емоціями зараз живе українське суспільство? 2022 року ви говорили про гордість, 2023-го — про невпевненість, невизначеність.
Олексій Антипович: Емоція номер один, яку зараз мають українці, — це надія. Українець — це оптиміст, як не крути. І в цій емоції надії він виявляє свій оптимізм — що все буде добре, ми всі виправимо і у війні ми переможемо, а якщо не переможемо зараз, то далі захищатимемо нашу державу.
Бі-бі-сі: Директор Інституту соціології Академії наук України Євген Головаха у недавньому інтерв'ю говорив, що 17% українців заявляють, що вони вже «не вивозять», не можуть терпіти війну ні дня більше, а 70% — що готові терпіти стільки. скільки потрібно. Можливо, це максимально некоректне питання, але який запас міцності українського суспільства? Скільки часу українці готові терпіти війну?
О. А.: Ми й самі неодноразово ставили це питання у наших дослідженнях. Справді, більшість українців кажуть: ми готові терпіти стільки, скільки потрібно, щоб дожити, дійти, перемогти, інакше ми просто перестанемо існувати як держава, як народ, як українці, як індивіди, якщо хочете. Іншого варіанту, окрім як терпіти і боротися, немає.
Інша річ, що приблизно для третини українців загубилося почуття екзистенційності війни. Саме стільки українців зізнаються, що їм важко, що просто не хочуть жити під час війни. Їм хочеться змін, а ці зміни не відбуваються. Це почуття не тієї людини, яка каже: я зараз напружуся, переведу донат на армію, піду до Збройних сил, долучуся до цієї перемоги, щоб вона настала скоріше. Це почуття людини, яка хотіла б, щоб це все зробили за неї. А так не буде.
Цей патерналізм, це небажання самому включатися, було притаманне приблизно половині українців і до війни. Очікування, що хтось прийде та зробить ремонт у під'їзді, пофарбує лавки у дворі, що прийде новий президент та посадить усіх скарбників. Ось і зараз частина українців очікує, що якісь, умовно кажучи, війська НАТО прийдуть та захистять нас від Росії.
Так, дуже багато українців усвідомили, що цього не буде, і це величезне перетворення для нашого суспільства.
«Майже 90% українців вірять у перемогу»
Бі-бі-сі: Яка частина українців зараз вірить у перемогу у війні?
О. А.: Абсолютна, тотальна більшість. Майже 90% українців вірять у перемогу, близько 10% не вірять у перемогу, і це справді дуже хороший показник.
Росія й надалі визнається всіма українцями ворогом, винуватцем війни.Але наша віра у перемогу змінилася. Якщо у 2022-23 роках про свою абсолютну віру у перемогу говорили понад 80% українців, то зараз таких лише трохи більше половини. Решта, приблизно третина українців, — це люди, які «швидше, вірять у перемогу».
Бі-бі-сі: Як українці визначають перемогу, в яку вони вірять? У жовтні 2022 року ми говорили, що для приблизно 60% українців перемога – це вихід на межі 1991 року. Наразі від цієї риторики, схоже, відмовляється навіть українська влада.
О. А.:: Наразі про вихід на кордони 1991 року говорять приблизно 40% українців.
Але останнім часом у відповідях українців на це питання все частіше з'являється певна міжнародна складова — членство України в ЄС чи НАТО. Тобто українець у будь-якому разі хоче повернення кордонів 1991 року, але він розуміє, що навіть отримавши ці кордони, їх потрібно зберегти, а цього без міжнародної підтримки не вдасться. Водночас українець не готовий на так званий обмін територій на мир. Українці декларують величезне бажання не складати зброю та захищати чи навіть відвойовувати свою територію. Просто є усвідомлення того, що зараз це неможливо. Після контрнаступу 2023 року минуло більше року, і за цей час якихось ідей нового контрнаступу у нас не з'явилося.
Підтримай редакцію: переходь на головну сторінку і підтримай команду. Дякуємо, що ви з нами!
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
