Голова ГО "Українська природоохоронна група" Олексій Василюк розповів в інтерв’ю УНІАН про найбільшу шкоду природі від війни, як знищені обстрілами ліси та степи впливають на зміну клімату, та спосіб порятунку заповідних зон.
Зокрема, науковець згадав про підрив росіянами дамби Каховської ГЕС. Тоді постраждали кілька природоохоронних зон, серед яких "Кам’янська січ", нацпарк "Нижньодніпровський". Що на цих територіях відбувається зараз?
Після теракту утворилися кілька зон впливу. Перша – зона осушення водосховища. З точки зору дикої природи, вона якраз виграла. Раніше цей нацпарк був акваторією, а тепер став тим, чим мав бути – природа почала відновлюватись, почав проростати ліс. Хіба можна було повірити, якби три роки тому хтось сказав, що Каховське водосховище буде зруйноване і там за два роки будуть дерева по вісім метрів?
Ліс на місці Каховського водосховища - чи не єдина територія, де з’являються українські дерева.
Але ця ситуація – виняток. Так склались умови. Адже, наприклад, на річці Оскіл на Харківщині теж було зруйноване Оскільське водосховище. Це відбулося в інший сезон, коли насіння дерев не сіялось, і там ситуацію про відновлення колеги не коментують оптимістично.
Друга зона впливу – зона затоплення, яка утворилася на два тижні вниз за течією. Вона частково, або повністю охопила 23 населених пункти і навіть частину міста Херсон. Майже вся територія – 100 тисяч гектарів - це природнозаповідний фонд. Це значно більше, ніж весь Київ з усіма, оточуючими його, лісами. Тому це точно – самий негативний разовий вплив на природу. Навіть Чорнобиль був не настільки згубний для природи в сенсі масового знищення живих організмів. А тут все живе, принаймні тваринний світ, було стерто, все загинуло. Плюс, трагедія сталася в період розмноження.
Ще одна величезна проблема – в зоні затоплення ми бачимо, що рослинність не повністю змило. Якщо дивитись по супутникових знімках, ця зона зелена. Але ми розуміємо, що під нею – густий шар мулу, забрудненого металами. Цей мул занесло аж до Туреччини, але основна маса осіла в плавнях Нижнього Дніпра. Фактично, вся територія національного парку токсично заражена.
Зерсонська пустеля Олешківські піски.
Чи зачепила війна національний парк "Олешківські піски" на лівобережжі Херсонщини?
В принципі, самі по собі Олешківські піски – це рукотворна пустеля, по суті, місце техногенної катастрофи. В радянські часи там був військовий полігон, і він не давав природі відновлюватись. Але, попри це, там багато рідкісних видів. Приміром, у нас в Червоній книзі не так багато дерев, але одне з них – береза дніпровська. Вона, переважно, зростає на Олешківських пісках (і це єдине дерево, яке там росте), адже там, попри піщані бархани, дуже близько грунтові води. Після теракту в Каховці рівень води дуже сильно піднявся. І є побоювання, що для берези це може стати катастрофічним – вона могла вимокнути і частина дерев просто загинула через підтоплення, тому що березі не треба, щоб грунт був занадто вологим.
Війна на такій великій за площею території впливає на клімат?
Глобальні кліматичні речі відбуваються за сукупністю факторів. Навряд один фактор може змінити ситуацію на планеті. Але бойові дії в Україні призвели до колосальних пожеж, пошкодження грунтів. Як наслідок - до вивільнення в атмосферу парникових газів.
Приміром, недоторканий степ безкінечно накопичує атмосферний вуглець. В атмосфері його стає менше, клімат стає стабільніше. А вирви від вибухів розкидають грунт, починають його ерозію, хімічне забруднення вбиває дрібні грунтові організми, які підтримують його існування…
Українці стали першовідкривачами-дослідниками екологічних наслідків повномасштабної війни.
Але ж ми з вами говорили, що натомість можуть з’явитись нові зелені зони. Як той самий ліс на місці Каховського водосховища.
Ця територія – чи не єдина, де з’являються наші, українські дерева. Натомість інші заростають чужорідними – акаціями, айлантами, кленами, різними північноамериканськими інвазійними видами. І нічого хорошого в цьому немає.
Чому?
Ми не просто так звикли бачити ці рослини, переважно, вздовж доріг. Ми не давали цим деревам поширюватись далі. Тобто, якщо людина активно господарює на території, то цим агресивним видам не було місця, щоб розростися. Причому, я кажу не лише про дерева, а й про рослини, на кшталт амброзії.
Зараз, коли великі території перестали оброблятися, населені пункти зруйновані, ці агресивні види масово засіваються природним чином. Місцевим видам, пробитися крізь них нереально. Для цього треба дуже багато часу.
Тобто, з одного боку, для клімату начебто непогано - чужорідна рослинність, яка розповсюджується на величезній площі шаленими темпами, починає накопичувати атмосферний вуглець. З іншого – бойові дії не закінчились і ніхто не контролює пожежі. Вочевидь, ми ще побачимо, як ця рослинність буде швидко виростати і знову згорати…
Також таке неконтрольоване поширення інвазійних рослин жахливе з точки зору майбутнього розмінування територій. За деякими оцінками, за тих умов, які маємо зараз, повне розмінування України може тривати понад 700 років – в десять разів довше, ніж ми з вами можемо прожити. Але навіть якщо припустити, що розмінування триватиме 100 років, то міни будуть глибоко під коренями старих дерев. І як уявити тоді це розмінування? Це катастрофа.
