У лютому 2025 року Людмила Трубей наважилася вивезти своїх онучок – Сашу і Дашу з окупації.
Її історію розповіли журналісти "Радіо Свобола"
Дві години чекали "швидку"
Влітку 2023 року батьки сестричок загинули. Вони жили в Голій Пристані на Лівобережжі Херсонщини. Під час обстрілу один зі снарядів влетів у їхнє подвір'я. Дівчатка були в будинку і не постраждали. Зять Людмила загинув одразу, доньку не довезли до лікарні.
«Там хоч на могилку ходила провідувала їх. Одразу похоронили їх в одній могилі. Йому в груди прямо осколки, в пакеті похоронили. Дуже це страшено і тяжко. Не дай Бог нікому хоронити своїх дітей. Як таке можна просто пробачити? Як? Не вибачить ніхто! Скільки дітей, скільки людей повбивали. Досі скільки гине! Потвори», – Людмила не стримує сліз та емоцій.
Жінка каже, що на місце трагедії разом із медиками приїхали російські військові. Вона переконана, стріляли військові РФ.
«Дві години ждали швидку... Воєнні ж приїхали теж. Швидка ж недоступна пока воєнні не обстежать місце прильоту. Вони приїхали і давай бігом осколки витягувати зі стін, ніби докази збирають. Не спасати людей, а докази... Це все було російське, вони його забрали. І поки вони всі осколки зі стін не повитягали, швидка чекала і дорогою вже доньку не довезли до шпиталю», – ділиться важкими спогадами Людмила.
Примусили оформити павпорт РФ
Після загибелі доньки і зятя – онучок жінка забрала до себе в село в прифронтовій зоні. Згодом їй натякнули, щоб оформила російські документи на себе і на дітей. Жінка зробила російський паспорт і опікунство на дітей, яке видала окупаційна влада.
«Вони натяки такі давали... Я приходжу у сільську раду зі своїми документами, а вони мені кажуть: це що таке?! Ждунів у нас немає. Треба російські документи, бо при якій владі, мовляв, ми тут живемо. Довго я не робила ті російські документи. А тоді, як діти загинули, то зробила, бо побоялася, що мені онучок просто ніхто не віддасть», – каже жінка.
А тоді ще й натиснули, щоби Людмила віддала дітей до школи.
«Знаю, що в школі висить плакат такий з військовими, що це, мовляв, «защитники СВО». У воєнній формі сфотографовані. І я сказала: «Дашуля, ти там нічого лишнього не скажи. Мовчи і все. Нічого не розказуй. Якщо ми вдома щось балакаємо, то в школі нічого не розказуй, щоб бабусю не прийшли і не забрали», – розповідає Людмила.
За школою стоїть танк і стріляє
Людмила каже, її онуки до школи рідко ходили, уроки часто скасовували через обстріли.
«До того доходило, що дитина дзвонить мені плаче: «Бабусю, приїдь мене забери». Вчителька дзвонить, щоб приїхали позабирали дітей, бо танк стоїть за школою і стріляє. Коли на зупинці діти стояли, ждали машину, то дрон упав прямо на капот машини. А потім їдеш зі школи, везу дітей і оце дрони стали постоянно переслідувати машини і ганятися за ними. Кажуть, що це «все ЗСУ». Ніби всі дурні і не розуміють хто це стріляє. Тут вистріл, тут зразу збили. Моментально за хвилину. Кого ви дурите! Вже настільки люди за три роки все те вивчили», – розповідає Людмила.
Журналістка Крим. Реалії уточнює, чи справді Людмила вважає, що росіяни запускають дрони та стріляють по цивільних:
«Так, самі. І сміються самі. Тут запускають і тут збивають моментально. Понапиваються і ходять, але ж ніхто нічого не каже. Стільки вже домів порозбивали. Як тільки хто пожаліється, того дім і розбили. Дуже багато зрадників. Боїшся, нікому нічого не скажеш, тому що сьогодні в сусіда розбили хату, завтра в тебе розіб'ють. Я терпіла, мовчала, тому що боялась за дітей», – каже жінка.
Дорога зайняла близько тижня
Виїхати Людмила довгий час не могла, бо доглядала за своєю літньою матір'ю і тіткою. Коли вони померли, жінка вирішила виїжджати. Оголошення від перевізника знайшла в соцмережах.
«Вони пишуть, що перевозять людей кому куди треба. І все. Зідзвонилися. Вони нас довезли до Криму. По 200 доларів за дітей і 350 доларів з дорослого. І це ми доїхали тільки до Криму, а там перевірка на кордоні. Повністю усі сумки шманали», – згадує Людмила.
Фільтрацію вони проходили в Армянську на кримському перешийку.
«Мене питають: «откуда вы?». Я їм кажу: «из окупированной территорії». Як вони почули ті слова і до мене: «Какая окупированная? Как это, мы окупанти? Ми вас кормим, ми платим деньги вам и мы окупанти!». А я кажу: «А що не так?». Прямо так і кажу. А вони мені: «Куда вы едете?». А нам перевізник сказав, щоб ми сказали, що ми їдемо на Польщу. Я кажу: на Польщу. «Не обманывайте, бабушка перед вами призналась, що вы едете на Києв. Как это так перевозчик может везти в разные стороны?». А я кажу: перевізник довозить до корону, а далі кому куди треба, то туди і їдуть. Він тоді до мене каже: «Не врите!». І давай до мене матом, тоді каже: вийдіть, подумайте, зайдете – скажете правду. Забрали ж в мене документи, паспорти і все», – розповідає жінка.
Жінці довелось зізнатися, що їде на підконтрольну українській владі територію. Після тривалої перевірки документів, телефону та всіх контактів її відпустили. Далі маршрут пролягав через Маріуполь на Донеччині, потім – Росія та Білорусь. Кордон з Україною вони переходили в Мокранах. Загалом дорога зайняла близько тижня.
«Пішки йшли півтора кілометра до Волинської області, до кордону, до українського кордону, а там вже нас зустріли, як то кажуть чаєм напоїли, обігріли, і купили нам квитки, і ми поїхали поїздом на Київ», – розповіла Людмила.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова аховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
