31 березня місто Буча Києвської області відзначило четверту річницю визволення від російських загарбників. У місті відбулося ряд заходів, присвячених цій даті. Зокрема, президент України Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська разом із міжнародними політиками вшанували пам’ять українців, яких убили російські окупанти в нашій громаді.
На Алеї Героїв бучанці вшанували захисників, які віддали своє життя за державу. Також біля Храму Святого Апостола Андрія Первозваного відбулася акція «Світло пам’яті». 561 ім’я загиблих під час окупації прозвучало в темряві, яку розрізало світло ліхтарів.
Усе почалося зі зляканого кота
А в міській біліотеці поет із Нової Каховки Олександр Гунько презентував свою нову поему "Буча". На захід прийшли любителі поезії, переселенці з Херсонщини та учні місцевого ліцею №4.
Автор коротко розповів про свій життєвий і творчий шлях. Також ознайомив присутніх з історією рідного міста і пояснив, чому Нову Каховку називають містом тисячі джерел. Стисло зупинився на окупації міста і життя в ньому. Для ілюстрації присутнім прокрутили пісню на слова поета "У снах моїх чаклує місто" з відеорядом.
Далі Олександр Гунько розповів про історію створення поеми "Буча". Півтора року тому він з дружиною став переселенцем у цьому місті. Якось родич розповів йому свою історію окупацію. Зокрема, як декілька днів шукав свого кота, який злякався вибухів і стрільб.
"Я про це написав вірш, - згадує Олександр Петрович. - А через деякий час мене осінило: якщо доля закинула мене в Бучу, значить, я повинен про неї написати великий епічний твір".
За його словами, він почав читати документальні матеріали, репортажі, інтерв'ю, передивлятися відео. Також зістрічався з жителями міста, які розповідали йому свої історії. Поступово визрівала концепція, структура і композиція твору. Однак робота над поемою ішла непросто, оскільки тема була важкою і трагічною.
Симфонія долі
"Я писав її як лебедину пісню, - зазначив автор. - Не в тому сенсі, що це мій останній твір, а в плані відповідальності за написане. Бо те, що творили окупанті в Бучі, - це не просто епізод війни в невеликому містечку. Це концентрація того, що творили загарбники у багатьох містах і селах України. А в глобальному масштабі - це всесвітня боротьба між добром і злом. Тому я повинен був написати епічний твір, який залишиться нашим нащадкам. І розповісти всьому світу про злочини рашистів в Україні".
За словами поета, коли поема була закінчена, він переслав її текст відомому літературознавцю з Херсона Володимиру Ідаятову. Той в цілому схвально відгукнувся про твір, але порадив починати поему не з подій на Житомирській трасі, по якій окупанти входили в Бучу, а написати якийсь потужний вступ у стилі увертюри п'ятої симфонії Бетховена, щоб настроїти читача на глибокий трагізм тексту.
"Сам Людвіг ван Бетховен називав цей твір "симфонією долі, - зазначив Олександр Гунько. - Він присвятив її своєму другові Андрію Розумовському - сину останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Але, написавши пролог, я подумав, що має бути й епілог. Ці останні 12 рядкі поеми вимучував три доби - і вдень і вночі".
Точно і образно
Відтак автор прочитав кілька найбільш знакових уривків з поеми під супровід симфонії Бетховена.
"Коли я слухала поему, то в мене текли сльози, - поділилася враженнями з NovaKahovka.City жителька Бучі Тетяна. - Я наче заново переживала цей жахливий місяць окупації. Події того часу автор описав дуже точно і образно".
Присутня на презентації редакторка газети "Бучанські новини" Ірина Левченко пообіцяла надрукувати поему. Але не всю відразу, а частинами, оскільки текст досить великий для газетної публікації.
"Поема «Буча» — це глибоко емоційний і болісний художній твір, що відображає трагічні події російської окупації українського міста. Автор не просто відтворює факти війни, а створює узагальнений образ страждання, мужності та незламності людей, які опинилися в епіцентрі історичної катастрофи", — йдеться у відгуку на сторінці бібліотеки в Фейсбуці. — Образ Бучі постає не лише як географічне місце, а як символ страждання і водночас незламності українського народу. Руїни, тиша після вибухів, знищені будинки — усе це створює атмосферу трагедії, але крізь цей морок пробивається світло людяності, співчуття і віри".
Поза тим поема вже опублікована в "Українській літературній газеті". Незабаром її повний текст з'явиться на сайті видання у рубриці "Поезія".
Наразі Олександр Гунько працює над укладанням своєї восьмої книги поезій. "На перехресті світів". До неї увійдуть нові вірші, цикли і поеми, написані під час війни.
Подаємо кілька уривків з поеми.
Буча
Поема
Пролог
Під злими дулами очей
Виходить людство із печер,
А тиша — мертва.
Вже засмутились ліхтарі,
І аж до самої зорі
З нас кожен — жертва.
Кругом потвори постають,
Свою вишкірюючи лють
У хижій скруті.
А ми йдемо посеред них,
Мов жмутик променів земних,
Пітьмою скуті.
Ця гра нестерпна і чужа,
Як неперейдена межа
Під небокраєм.
Уже у кожнім серці скип,
І кожен з нас — мов смолоскип.
А світ — палає.
Іще далеко до причасть,
Бо доля стукає крізь час
Набатом серця.
Життя наповнюється злом.
Іде вселенський тут розлом
В кривавім герці.
Житомирська траса
Обвуглені дерева.
Обвуглені тіла.
І вибухи — як мева,
Раптово й спроквола.
Це траса на Житомир
Волає крізь війну.
Важкий, як вибух, спомин
Про неї спалахнув.
Орда ішла на Бучу,
Гостомель та Ірпінь.
Її ходу озвучать
І стогони, і біль.
Здригалися узбіччя,
І рвалися щляхи.
Виплескувалась вічність
На згуби і гріхи.
Горіли танки й люди.
Тікали пси у ліс.
Від звірства і облуди,
Від куль і від коліс,
О ночі наглі й глупі,
О дні кривавих лих...
І трупи, трупи, трупи
В очах іще живих.
Гойдаються печалі
На кінчиках сердець.
Всі дзвони замовчали.
Здавалось — це кінець...
Братська могила
Їх лягло сто сімнадцять
У могилу тісну,
Щоб навіки з'єднаться
Болем вічного сну.
Закатовані, вбиті
Чоловіки й жінки.
Всі обірвані ниті
У прожиті роки.
Дідусі і бабусі,
Дітки, зовсім малі...
Щоб гуртом пригорнуться
До своєї землі.
Із червоної глини
Спільна ковдра для них.
Рук і душ половини
У розтоках земних.
Поруч — храм. Ніби свідок
З паралельних світів.
Він ітиме ще слідом
За привиддям катів.
І засвідчить наочно
На Страшному суді
Вирок всім остаточний
В неросяжній біді.
Пальчики
Дитячі поламані пальчики.
Відірвані вуха з сережками.
Тут орківські* гралися “мальчики”
В війну за свідомості межами.
В підвалі дитячого табору
П'ять трупів, усі замордовані.
Уже не почути їм гамору.
Не бачити сонячних променів.
Подружжя в кар'єрі бетонному...
І труни в дворах і на вулицях.
Тіла раптом стали холодними.
Ніхто вже до них не притулиться.
Дівчатка убиті й зґвалтовані,
І батько із сином застрелені.
У чорних мішках — закатовані,
Порізані і перемелені.
Водій у машині розчавленій
Велосипедист переїханий.
Все небо укрилось печалями.
Життя перекреслені лихами.
*Орки (зневажливо) — російські військові.
Нове шосе
Розповідь очевидця
Три дні шукав свого кота.
Тут били гаубиці й танки.
Навкруг усе гриміло так,
Що аж здригалися світанки.
Я на балконі жах ловив.
Гатили орки по Ірпеню.
Земля вся корчилась від вирв,
Кублились мороки щодення.
Так ми жили в проваллі днів.
З під'їзду вийдеш — зловиш кулю.
Якщо ти смислом зголоднів —
Тебе чужинці упакують.
Така в нас буча тут була
У серці ще живої Бучі.
Тлінь вигоріла в нас дотла,
А віра спалахнула дужче.
...Вони спіткнулись об Ірпінь.
Не вийшло вийти їм на Київ.
Тікали через власну тінь,
Поки їх душ злий дух не виїв.
Та в нас лишилися сліди —
Могили братські, горя вирви.
Як не крути, а у орди
У лавах нелюди і звірі.
Вони не знають ще вини,
Але свої ховають лиця.
... Мій кіт не звикнув до війни.
І досі вибухів боїться.
Вулиця Яблунська
Яблунько, яблуне, яблучко сліз...
Перестороги лункі, наче болі.
Ворог сюди так безжально проліз,
Щоб нас навіки позбавити волі.
Сонми розстріляних. Діри від куль
В пам'яті рідних очей невмирущих.
Господи, в небо своє запакуй
Всіх, що любили цю землю найдужче.
Той свій картоплі пакет не доніс...
Цього на власному вбили подвір'ї...
В бусику спалені мрії чиїсь...
Жінка, снарядом рознесена в пір'я...
Так вороги смакували свій хист
Фібрами звірства в усій своїй суті.
Яблунько, яблуне, яблучко сліз...
Ми в твоїм горі довіку присутні.
Лісова Буча
Розповідь очевидця
Міни летіли — зривало дахи.
Вили відлуння снарядів у тиші
Орки метались, мов тіні лихі.
Ми із дружиною в погребі нишкли.
Раптом у двір увірвались вони.
“Лишних движений не делайте только”.
Грубо поставили нас до стіни
Порпались в домі, немов непритомні.
Що там шукали — не знати тепер.
Тільки якась надійшла їм команда.
Вибігли, вскочили у БТР
І понесла їх війни лихоманка.
Так ми жили між проваллями скрух.
Їжу варили на вогнищі потай.
Орки зачистки робили навкруг,
Щоб не завівся ніякий тут спротив.
Он подивися — паркани німі
Кулями щедро пробиті, мов жертви.
Тут кожен постріл у серці гримів.
І вже не знали, живі ми чи мертві.
Алея Героїв
Нам біль тільки сили потроїв.
Наш поклик в неспокій злетів.
Скорботна Алея Героїв
Зі світлом нетлінних життів.
Тут зовсім хлоп'ячі обличчя,
І очі простих мужиків.
Вони нас до пам'яті кличуть
З убитих війною років.
Закрили собою світанки.
Спинили ординську чуму.
Бісились тут “гради” і танки.
Казились ракети в диму.
Горіли обвуглені далі.
Дрижали від жаху світи.
Але вони мовчки стояли.
І ворог не зміг тут пройти.
Та скільки він горя накоїв,
Що нам його в дущах нести.
Скорботна Алея Героїв,
Де сховані в небо хрести.
Меморіал
Тут ворог лютий, мов шакал,
Водив свої звірині танці.
Стоїть Святий Меморіал
У серці кожного бучанця.
Нестерпні дати. Імена
Усіх замучених і вбитих.
Нас в горе втиснула війна
В оцих жахливих смертних битвах.
Мигтять роки. Повзуть століття.
Скидають крила міражі.
А ми сидим у часу клітях
На неперейденій межі.
Над нами брижаться вітрила.
Під нами молиться земля,
Де братські корчаться могили
І кожна квітка промовля:
Живіть за себе і з собою.
Та не забудьте ні на мить
Всіх тих, що страчені ордою,
Про кого в снах душа щемить.
Про кого журяться планети
І ким печаляться світи
В нестрим'ї зболеної Лети,
Яку ніяк не перейти.
Епілог
Знов тиша громами зруйнована,
І час не втискається в мить.
Симфонія долі* Бетховена
Над нами світами щемить.
Між смертю і вічністю музика
Ховає і створює дух.
І кожного пам'яті вузлика
Зав'язує для відчайдух.
Зігнулася вісь планетарності,
Змістилися душ полюси.
О небо, спини всі примарності,
Допоки у крилах єси.
*П'ята симфонія Людвіга ван Бетховена, присвячена сину останнього гетьмана України Андрію Розумовському.
2025-2026
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграммуєм
