Минулого тижня українці всього світу відзначили День вишиванки. Особливо прикметне це свято для жителів окупованих територій, які не прийняли "русскій' мір" і змушені були виїхати з рідної землі.
День Вишиванки — це наш спосіб відчути єдність, показати, що за кожним орнаментом — сучасним та відтвореним — стоїть історія, яку ми про себе розповідаємо. Стоїть спадок, набутий нині чи переданий через покоління.
Жінка з Херсона на сайті The Ukrainians Media розповідає про своє усвідомлення духовного спадку українців через вишиванки.
Родинні реліквії
Я з Херсона і, на жаль, не успадкувала скрині. Не успадкувала вишиванок, хоча маю світлини 50-х років, де вся бабусина родина вбрана у них. Мою першу вишиту сорочку мені купили: чоловічу, чорну, дещо протестну, коли мені було 17 років.
Коли ви спробуєте погуглити, попитати в музеях, пошукати у книжках про особливості вишивки Півдня, то знайдете дуже мало інформації: щось про півників, геометричні взори або брокар.
Коли ми в Zagoriy Foundation досліджували українські традиції, я зупинилася на одному показнику: 54,1% українців мають родинні реліквії, 44,8% — не мають. Але що ми називаємо цими реліквіями та спадком?
Ми, південці, його маємо. Просто він дещо інший, його не передаси у музей зі скрині, не відтвориш з голкою та ниткою. Бо він камʼяний, зроблений різцем по вологому тиньку Григорієм Довженком. І стоїть в окупованій Новій Каховці, яка пережила затоплення після підриву росіянами Каховської ГЕС, і чекає на наше повернення.
День вишиванки зі спогадами про «камʼяні вишиванки»
У травні 2021 року ми завершували культурно-експедиційний проєкт «НЕЗАЙМАНА». Мені сяйнула думка, що фінальним акордом потрібно повезти людей на рідну Херсонщину. Яке ж то було правильне рішення, я усвідомила значно пізніше, тому що це був мій останній раз вдома. До цього часу.
У цій поїздці я наново зрозуміла, що я — степовичка, і моя «херсонськість», від якої втікала, досі мене визначає. У цій подорожі була спіраль: повернутись до того, до чого маєш так багато претензій, бо добре знаєш. І сильно любиш.
"Кам'яні вишиванки" на будівлях історичної частини міста.
Спадок можна набути, переозначити, вписати у контекст. Як це зробило «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини» з Тетяною Євсєєвою на чолі. У 2015 році, коли вийшов закон про декомунізацію, «камʼяні вишиванки» могли знищити. Проте команда змогла їх не лише зберегти, а й зробити брендом. Вони вигадали цей термін, який переозначив монументальні рельєфи, побачивши у них український спадок, а не радянський декор.
Два Довженки в Новій Каховці
Будується Каховська ГЕС, цей процес фільмує Олександр Довженко, а інший Довженко, Григорій, — ні, не родич — прикрашає будинки орнаментами: геометричними, рослинними, тваринними. Тут тобі і дерево життя, і куманці, і пави.
Художник-бойчукіст, якому вдалося лишитись живим під час репресій, продовжив велику справу монументального мистецтва, означивши Нову Каховку як український простір. І що прикметно: він сам південець з міста Баштанка Миколаївської області.
Григорій Довженко в Новій Каховці працює над архітктурним оздобленням будівель.
Цим фасадам не додали українськості словом, її розгледіли під шарами фарби, яка роками закривала кольори різьблення. І після 2015 року сюди щороку приїздили волонтери, аби відновити ці візерунки.
Згідно з нашим дослідженням, День вишиванки — одне з найвпізнаваніших сучасних свят. Його вже відзначає понад половина українців. І це дуже цікаво, бо це не давня традиція, яка просто дійшла до нас без змін. Це нова традиція, яка росте на наших очах.
Ми самі вчимося святкувати: через школи, садочки, офіси, фото, флешмоби, через легку незручність, коли забув, і тиху радість взаємних усмішок на вулицях.
Тобто традиції не лише успадковують. Їх ще й створюють. Набувають. Перезапускають.
Активісти відновлюють "кам'яні вишиванки".
І кам’яні вишиванки Нової Каховки — теж про це. Їх не отримали готовими як національний символ. Їх побачили, назвали, пояснили, почали відновлювати. Довкола них з’явилися волонтери, дослідники, ті, хто приїздив, чистив, документував, сперечався з технікою, розбирався, як це зроблено, як це зберегти.
Спадщина стала дією
І наша дія сьогодні — памʼятати, фіксувати, відстоювати своє, шукати своє, знати своє.
Коли ми говоримо «кам’яні вишиванки Нової Каховки», ми не просто захоплюємось метафорою. Ми усвідомлюємо місто на нашій культурній мапі. У нашій ментальній географії. У нашій відповідальності.
Цього Дня вишиванки я думаю про вишиванку, яку не можна вдягнути. Її не видно на селфі, вона не пасує до джинсів.
Відновлені "кам'яні вишиванки" на будівлі дитсадка "Теремок".
Вона чекає на нас на будинках окупованої Нової Каховки. І живе в наших спогадах.
І якщо можемо розповісти її історію, не сприймаємо як «просто декор», знаємо, хто і що за нею стоїть, то вона зшиває нас воєдино.
Хоча Нова Каховка досі окупована — вона наша. З нашими вишиванками.
Це наш Південь.
Автори: Оксана Лихожон, Вадим Блонський.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
