Пращури українців називали себе православними. Бо вірили в існування трьох світів: Яви (світу людей), Нави (світу померлих предків) та Прави (світу богів). Оскільки вони славили Праву, то й називалися православними. Християнські священники перехопили цей термін після століття насаджування нової релігії на Русі. Оскільки люди продовжували називатися православними і шанувати свої свята, то попи пішли на хитрість: перейменували усі православні свята на християнські. Так Різдво Божича Коляди стало Різдвом Христовим, а зелені свята – Трійцею.
Отже, коли наші предки жили у гармонії з довколишньою природою, вони починали відлік нового року з початком весни. І це свято називали Новоліттям. Перше березня (або 14 за новим календарем) було першим днем нового року. Настає Новий рік – і пробуджується природа, розквітають квіти, світ народжується заново. «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні і, співаючи, радіють приходу нового року. Отже, Новий рік українці святкували навесні. Тому напередодні відзначали щедрий вечір, а вранці 1 березня проводили магічний обряд посівання, бо готувалися до справжньої сівби.
Як зустрічають Щедрий вечір
Коли ж Новий рік перенесли на 1 січня, то й традиція щедрого вечора перейшла на зиму. З 13 на 14 січня українці зустрічають Старий Новий рік, або Щедрий вечір. Як готувалися до цього? Зранку господині починають готувати щедру кутю. На відміну від багатої, її заправляють маком і медом. Її ставлять на покуті. Крім того, печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Маланки ходять також і хлопці. Вони «водять Маланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Маланкою.
За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Дідуха», — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких.
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.
Прикмети на Щедрий вечір:
- якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
- якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
- якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
- якщо падає м'який сніг, — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
- який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
- якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа
Історія «Щедрика»
«Щедрик» — одна з найпопулярніших обробок народної пісні Миколи Леонтовича, знана не тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою «Дзвінка колядка, Колядка дзвонів» (англ. Ukrainian Call Carol, Ukrainian Carol of the Bells).
Композитор Микола Леонтович працював над удосконаленням мелодії майже все життя. Першу її редакцію було написано до 1901–1902 рр., а п'яту — в 1919-му.
Уперше «Щедрика» виконав хор Київського університету 1916 року, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами, викладав у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка (згодом — інституті його імені).
Виступ хору Олександра Кошиця в Нью-Йорку в 1922 році з українською піснею «Щедрик» призвів до фурору. Ця пісня дуже сподобалася американцям. А в 1936 році американець українського походження Петро (Пітер) Вільховський (англ. Peter Wilhousky), який працював для радіо NBC, створив англійську версію слів до «Щедрика». Пісня нагадувала Вільховському передзвін, і він зафіксував цей образ у своїх віршах. Пізніше пісня закріпилася в музичній культурі західних країн під назвою «колядка дзвонів» (англ. Carol of the Bells). І досі американські хори, професійні й непрофесійні, співають цей твір як колядку на Різдво.
За версією видання Drohobyczer Zeitung, на початку 2015 було визначено 17 найкращих виконань пісні «Щедрик» у світі — від класики до рок-виконань.
Життя ж Миколи Леонтовича закінчилося трагічно. У ніч на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати. Він назвався чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім'я вбивці композитора, оприлюднено лише у 1990-х роках.
