1 січня 2022 року виповнилося 113 років одному з найвідоміших борців за незалежність України у XX столітті та одному з провідних ідеологів українського націоналізму Степану Бандері. Цієї ночі патріоти провели в Новій Каховці флешмоб «Батько наш Бандера». У соцмережах він викликав неоднозначну реакцію. Видно, що чимало новокаховчан досі сприймають провідника ОУН за радянськими міфами. Тож ми вирішили привести головні факти з його життя.
Дитинство і походження
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, яке на той момент входило до Калуського повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (зараз це Калуський район Івано-Франківської області). Батько Степана Бандери був греко-католицьким священиком, а мати походила з родини священиків Глодзінських. Всього в сім'ї було семеро дітей, Степан Бандера був другим після найстаршої сестри Марти-Марії.
У 1919 року Бандера вступив до української гімназії у Стрию, де вчився до 1927 року. В 1922 році він став учасником «Пласту». Того ж року його мати померла від туберкульозу.
У середині 1927 року Степан Бандера склав випускні іспити в гімназії і збирався вступити до Української господарської академії в місті Подєбради у Чехословаччині, але польська влада відмовилась надати йому закордонний паспорт. Через це до 1928 року він змушений був залишатись у Старому Угриневі. У цей час він працював у читальні Просвіти, вів театрально-аматорський гурток і хор, заснував місцеве товариство «Луг» (його члени проводили спортивні свята і концерти, ставили вистави й виступали з доповідями, популяризуючи українську національну ідею). Також він керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної Української військової організації (УВО) в довколишніх селах.
Студентські роки, ОУН, політичні вбивства та ув’язнення
У вересні 1928 року Степан Бандера переїхав до Львова, де записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, яку так і не закінчив через арешт. У студентські роки він був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників.
Також він деякий час працював у бюро товариства Сільський Господар, що займалося розвитком агрокультури на західних українських землях. У неділі та на свята Бандера їздив з товариством «Просвіта» у села Львівщини з доповідями та допомагав організовувати інші події. Він продовжував брати активну участь у Пласті, був також членом Українського Студентського Спортового Клубу (УССК), товариств «Сокіл-Батько» й «Луг» у Львові. Займався кількома видами спорту, зокрема, бігом, плаванням та лижним спортом.
У 1932−1933 роках Степан Бандера виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 року був призначений крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО в Західній Україні.
Хода в Києві. 1.01.2022
Під керівництвом Бандери ОУН здійснила низку каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. Три політичні вбивства ОУН у цей період отримали значний розголос: шкільного куратора Гадомського, якого звинувачували у нищенні українського шкільництва та полонізації; секретаря консульства СРСР у Львові, який був одночасно агентом ГПУ при НКВС, Олексія Майлова, яке було здійснене на знак протесту проти Голодомору в Україні; міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, який керував акціями «пацифікації» українців, внаслідок чого постраждали від побоїв понад тисячу людей і до 35 людей загинули.
14 червня 1934 року, за день до вбивства Перацького, Бандеру заарештували. До 13 січня 1936 тривав Варшавський процес, на якому Бандеру разом з 11-ма іншими обвинуваченими судили за належність до ОУН і організацію вбивства Перацького.
Спочатку Бандеру засудили до смертної кари, але потім вирок замінили на довічне ув’язнення. У в’язниці він перебував до вересня 1939 року. Після початку Другої світової війни в’язням-націоналістам вдалося звільнити Бандеру з одиночної камери, де він на той час перебував, після чого він дістався до Львова. У другій половині жовтня 1939 року Бандера разом з братом Василем та з чотирма членами ОУН нелегально перетнув радянсько-німецьку демаркаційну лінію.
У першій половині січня 1940 року Бандера прибув в Італію, де жив його брат Олександр.
ОУН-Б та Друга світова війна
У лютому 1940 року утворився Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою. Внаслідок цього ОУН розкололася на ОУН мельниківців (їх очолював полковник Андрій Мельник) та ОУН бандерівців.
1−4 квітня 1941 року на II Великому Зборі ОУН-Б Бандеру офіційно обрали її керівником.
Незадовго до німецько-радянської війни Бандера ініціював створення у Кракові Українського Національного Комітету для об'єднання українських політичних сил в боротьбі за державність.
30 червня 1941 року Провід ОУН-Б проголосив відновлення Української Держави у Львові. Через це вже 5 липня 1941 року Бандеру заарештували гітлерівці та відправили до Кракова. Там від нього зажадали відмовитись від проголошення української державності, але він не став цього робити.
Хода в Києві. 1.01.2022
У вересні 1941 року Степана Бандеру відправили у центральну тюрму гестапо в камеру №29 на Прінцрегентштрасе. Одночасно провели масові арешти членів ОУН на всіх окупованих німцями територіях в Україні та Європі, ув’язнивши півтори тисячі оунівців.
Двоє братів Степана Бандери — Василь та Олександр — загинули у концтаборі Аушвіц наприкінці липня 1942 року. Третього брата — Богдана — розстріляло гестапо.
У липні 1941 року батька Степана Бандери розстріляло в Києві НКВД, а двох його сестер вивезли в табори до Сибіру. Третя сестра Степана Бандери на 10 років потрапила в радянські табори у 1946 році.
На початку січня 1942 року Бандеру розмістили у камері-одиночці №73 концтабору Заксенгаузен.
З концтабору Бандеру звільнили у вересні 1944 року. Після цього його перевезли на околиці Берліну і знову утримували під домашнім арештом, запропонувавши співпрацю в Українському національному комітеті, однак він знову відмовився. Наприкінці грудня 1944 року гестапо перевело Бандеру в Берлін.
1 лютого 1945 року Бандера з родиною втік під час авіаційних бомбардувань до Тіролю. Звідти він згодом переїхав до Відня.
Діяльність після війни і вбивство
Доки Бандера перебував в ув’язненні, ОУН-Б керував Микола Лебідь. У травні 1943 року він передав свої повноваження Роману Шухевичу.
У лютому 1945 року на Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях Бандера увійшов до керівництва організації - разом з Романом Шухевичем та Ярославом Стецьком. А в 1947 році Бандера знову очолив Провід ОУН-Б. Він вирішив продовжувати збройну боротьбу проти Москви у післявоєнний час і організовував крайовий зв’язок і бойові групи ОУН-Б, доки його не вбили.
Через свою діяльність Степан Бандера разом з сім'єю був змушений часто змінювати місце проживання. До 1948 року вони переїжджали шість разів. Через необхідність дати доньці хорошу освіту, Бандера та його сім'я у 1954 році остаточно переїхала до німецького міста Мюнхен, де він жив під іменем Штефан Попель.
15 жовтня 1959 року Бандеру знайшли ще живого у під'їзді його будинку на вулиці Крайтмайр, 7. Перед цим агент КДБ Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціаніду калію. Отруту виявила медична експертиза.
Офіційна радянська пропаганда звинувачувала у скоєнні цього злочину міністра у справах біженців ФРН Теодора Оберлендера, з яким Степан Бандера мав тісні зв’язки в роки Другої світової війни.
Однак вже на початку 1960-х німецький суд визнав, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд, а Сташинського засудили до восьми років позбавлення волі, з яких він відсидів чотири.
20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.
Звання Героя України
У січні 2010 року президент Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України. 2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним і скасував цей указ. 23 червня 2010 року це ж рішення було підтверджено постановою Донецького апеляційного адміністративного суду. У 2011 році Вищий адміністративний суд України остаточно відібрав звання героя у Бандери.
Заголовне фото: Юрій Сиротюк
