- Скажіть, ця дорога приведе до храму?
- Це вулиця Варлама. Не ця вулиця веде до храму.
- Тоді навіщо вона потрібна? Навіщо дорога, якщо вона не приводить до храму?
Цей діалог персонажів із фільму Тенгіза Абуладзе "Покаяння" вразив мене найбільше, коли я дивився стрічку далекого 1987 року. Тоді, у розпалі горбачовської перебудови, картина щойно вийшла у прокат, хоча режисер зняв її ще 1984-го.
Стрічка починається сценою поховання в невеликому грузинському містечку шанованого і впливового чоловіка Варлама Аравідзе, який довгі роки був мером міста. А вранці могила небіжчика виявляється розритою, а тіло знаходять біля будинку Авеля - Варламового сина.
Кілька разів померлого знову ховають, але труп знову й знову опиняється перед житлом Авеля. Нарешті, родичі влаштовують засідку і ловлять зловмисницю, яка викопувала труп.
На суді звинувачувана Кетеван Беретелі каже, що й надалі викопуватиме Варлама і бажає, щоб його тіло розірвали звірі і склювали птахи. Вона розповідає історію своєї родини та свого дитинства, коли Аравідзе керував містом. Тоді він видавав себе за друга народу. Натомість її батька-художника і матір Ніно відправив до сталінського табору. Сама Кетеван залишилася напризволяще.
Утім, земляки Кетеван не виявляють до неї співчуття і осуджують її, хоча і пам'ятають ті часи. Раптом вину за гріхи колишнього очільника міста бере на себе онук Варлама. Він хоче жити і померти чесною людиною, щоб після смерті його тіло ніхто не викопував з могили. Врешті Авель сам викопує труп батька і викидає його в прірву.
Нині видається, що цей фільм був своєрідним дороговказом і попередженням для росіян. Вони б мали покаятися за гріхи більшовизму, який мордував усі народи колишнього СРСР. Але в той час, коли в інших республіках, які стали незалежними державами, хто швидше, а хто повільніше, розлучалися з наслідками сталінізму, в РФ, навпаки, за часів Путіна почали його відроджувати.
Тож поступово знову з'явилася імперська пиха, "побєдобєсіє", зневага до сусідів, переписування історії, менторський тон з усім цивілізованим світом тощо. Незакопаний труп Леніна продовжував лежати в Мавзолеї, а поклоніння Сталіну, Жукову та іншим катам і "м'ясникам" набирало обертів. Такий шлях не вів до храму, тож невипадково він призвів до нової імперіалістичної війни Московії проти суверенної України.
І хоч українці героїчно б'ються із загарбниками і поступово відвойовують окуповані міста і села, абсолютна більшість росіян продовжують підтримувати війну і Путіна. А його поплічники і пропагандисти - погрожувати Казахстану, називати Вірменію недодержавою, шантажувати світ обстрілами, бомбардуванням, атомними чи екологічними катастрофами.
Увесь цивілізований світ уже бачить, що справа не тільки в путінському режимі. У тому, що Росія скотилася до нового більшовизму, винен весь російський народ. Він не пройшов шлях каяття, не засудив своє тоталітарне минуле, не розлучився із більшовицькими засобами.
Після закінчення нинішньої війни цей шлях росіянам ще належить пройти. Інакше труп більшовизму вони викопуватимуть знову і знову.
Утім, його і викопувати не треба. Він понад століття лежить у центрі Москви.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
