Спільне горе зближує. У цьому не раз переконалися українці від початку повномасштабного вторгнення РФ. Комусь хочеться поділитися історіями про пережиту окупацію, обстріли чи іншу небезпеку, аби зменшити тягар, який вони привносять у наше життя. Хтось - навпаки, воліє переживати травмуючі події самотужки.
Щоденник війни
Задля полегшення переживань і задля документування злочинів країни-терористки було створено портал “Свідок”, де кожен охочий описує свої почуття пов’язані з війною, або історії, в яких довелося опинитися. Це по суті величезний анонімний щоденник війни, бойових дій, окупації.
Можливо, у чужих історіях ми побачимо і свій біль, та зрозуміємо, що не нам одним довелося пережити страх війни.
Стадіон "Енергія" в Новій Каховці. Жовтень 2021 року
Була надія, що це швидко закінчиться
Так, наприклад, один із користувачів згадує окупацію Нової Каховки:
“Окупація почалася з перших хвилин оголошення про так зване «сво» путіним. Загалом, я прокинувся зі своєю родиною, як і всі тоді, від вибухів. У нас малесеньке, файне містечко було, де щось подібне було за рідкість, тому 24 лютого приблизно о 5:40 годині ми почули вибухи, які прийняли за вибух на АЗС чи на заводі щось трапилось («Електромаш»). Але згодом, я побачив по новинах у телеграм-каналах, про те що по всій країні вибухають склади з військовими частинами. Уже тоді я зрозумів, що почалася війна, але не хотів це сприймати за реальність. У всіх в нас була паніка, в моєї матері, в тата, хворого молодшого брата та у мене. Згодом паніку я встиг перебороти, і ми всі сіли у вітальні, увімкнули новини та дізналися що почалося повномасштабне вторгнення в Україну. Уже тоді коли ми бачили заяву Путіна, колони російської військової техніки, яка їхала у бік Каховської ГЕС. Виїжджаючи до бабусі у сусіднє місто (Таврійськ), ми бачили ті колони. Коли приїхали, день відчувався як дуже розтягнутий та довгий. Зранку 25 лютого були російські триколори на ГЕС та на Палаці культури. У той момент ми зрозуміли, що ми вже під окупацією, хоча надія була. Була надія того, що через «2-3 тижні і війна закінчиться".
Черга біля продмаркету "Симпатик" у перші дні війни
“У душі засів страх, який і досі там”
Дехто згадує окупацію, як “жах”, з яким проте можна впоратись:
“Близько 5-ї ранку я прокинулася з дітьми від гучних вибухів..Тремтячими руками швидко гортала фейсбук, почала читати коменти в надії, що це якісь навчання, та скрізь бачила тільки слово "війна". У душі засів страх, який і досі там… Я допомагала ЗСУ. Прильоти були точними по цілі. Раділа кожній смерті рашиста. Це страшно, але якщо не ми їх, то вони нас. Через пів року від маленької необережності потрапила до орків "на підвал". Про ці 10 днів перебування можна написати книгу. Я розумію, що вдома залишатися стало в рази небезпечно, тож з дітьми ми переїхали на підконтрольну територію. Дихається вільніше, діти в безпеці, та дні йдуть монотонно, нічого не радує.. Ніяких планів, душа залишилась там, у моєму рідному місті, в моєму домі… Але я знаю, що ми переможемо!”
День міста у Новій Каховці. Вересень 2021 року
Нагадаємо, що жителі Нової Каховки, як і багатьох прилеглих населених пунктів, втомилися чекати на ЗСУ.
