Сьогодні в Україні відзначається День вишиванки. Із вишитою сорочкою найчастіше асоціюється відома пісня Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка "Два кольори".
У 2011 році, коли я працював журналістом у Києві, мені вдалося взяти інтерв'ю у доньки композитора Олесі Білаш. Ми з нею розмовляли на її квартирі в робочому кабінеті батька, де ще стояв рояль, на якому він награвав мелодії своїх творів.
Олеся Білаш
Пані Олеся зазначила, що Олександр Івановий найбільше дружив саме з Дмитром Павличком.
— У творчості найбільшим другом був поет Дмитро Павличко, — розповіла вона. — Обидва емоційні й запальні. Тому в них і з'явилася така пісня як "Два кольори". Дмитро Гнатюк уперше виконав її на ХХV з'їзді Компартії України (відбувся в Києві 10—13 лютого 1976 року. — Автор). А потім Гнатюка викликав Володимир Щербицький (тодішній перший секретар ЦК Компартії України. — Автор). Сказав, що надійшло багато сигналів, що ця пісня має відношення до українських націоналістів, прославляє кольори прапора УПА. Якийсь номенклатурник написав до ЦК, що така пісня не може звучати в радянський час. Бо людина, яка працювала все життя, не може надбати "лиш згорточок старого полотна". Тобто герой пісні або сидів у тюрмі, або нічого не робив. Гнатюк іще раз наспівав пісню Щербицькому. Той вирішив, що нічого крамольного в ній нема.
— Як узагалі з'явилася пісня? — запитав я пані Олесю.
— Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.
Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини.
Дмитро Павличні і Олександр Білаш
— Дмитре, — сказав Олександр Іванович, — ми з тобою написали щось таке, що нас переживе.
— Доки я не почую, як її заграють у ресторані, не повірю, що народ її полюбить, — відказав Павличко.
Білаш схитрив. Десь через рік повів Павличка до ресторану, де грали його знайомі хлопці, й підмовив їх виконати цю пісню.
А за кілька років пісня розлетілася по Україні і стала однією з найулюбленіших пісень українців.
Моє тодішнє інтерв'ю з Олесею Білаш можна прочитати тут.
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
