Нова Каховка третє літо в окупації. У місті залишилося кілька тисяч людей, які з різних причин не змогли виїхати. Переважна більшість із них чекає звільнення і повернення України. Як вони себе почувають під постійним пресом окупантів і в тяжких реаліях виживання? Про це розмірковує житель міста.
Обіцянки-цяцянки окупантів
Росіяни і колаборанти весь час нам щось обіцяють. То гарне життя, то пресинг "ждунів". А ми дивимося на весь цей цирк і думаємо: або робіть по-людськи, або зникніть звідси, якщо не можете налаштувати більш-менш нормальне життя.
При цьому спостерігається тенденція до погіршення стану всього навколо нас. Для гарної картинки окупанти щось намагаються зробити, але виходить якось не дуже. Можна тільки уявити, що буде далі. А далі суцільний кошмар. Люди вже втомилися від цього і кажуть: "Краще вже жахливий кінець, ніж жах без кінця".
Перспективи в "сірій" зоні
Коли нам розказують і пишуть про якійсь перспективи — це в більшості випадків викликає гірку посмішку. Які можуть бути перспективи в "сірій" зоні? Та ніяких. Навіть ті росіяни, які переїхали сюди з сім'ями, часто дивуються: "Ну что вы в самом деле? Всё будет хорошо. У нас там немного хуже, но теперь здесь всё наладится и будет всем хорошо".
Ти дивишся на це російське "диво", яке тебе намагається запевнити у своїй правоті, і думаєш: чи послати тебе куди подалі чи промовчати? І в переважній більшості доводиться мовчати, бо за "критику" можуть і на "підвал" відправити за "дискредитацію". Але скільки очі не замилюй — реальність нікуди не дівається. А вона така, що краще жити не стає. І попри гучні слова, промови і інше пропагандистське сміття, покращення так і не настає.
"Не нравится — вали отсюда"
Часто-густо під час розмов з росіянами виникають суперечки. Адже люди не забули, як жили при Україні. Але спроби щось довести росіянам стають безуспішними: "Ты чего такой грустный? Тебя что-то не устраивает? Значит ты "ждун". Ты же хохол? А хохлы все "ждуны". Не нравится — вали отсюда. Едь в свою Хохляндию".
І будь-які аргументи про те, що ти у себе вдома, що є російський паспорт, не сильно допомагають. Зверхність під час розмови все одно виникає. І щоб тебе не депортували (а вони створили додаткові причини для депортації) — мусиш мовчати і терпіти.
"Не їдеш нікуди — значить, ти сепаратист"
На додачу до всього вищесказаного також впливає на настрої людей в окупації слова і дії людей з підконтрольних Україні територій. У більшості випадків це просте нерозуміння ситуації, коли ти намагаєшся пояснити, що і як тут відбувається. І часто родичі, які не були в окупації (дай Боже, щоб не були) просто нас не розуміють: "Як ви там? Що, стало гірше? Їдьте звідти. Не хочете чи не можете? Якщо не хочете — значить, вас все влаштовує. То ви тепер сепаратисти?"
І стає так гірко і боляче на душі, що хоч вовком вий. Ні, нас взагалі нічого не влаштовує, ми не хочемо тут Росії. Ми у себе вдома, а прапор РФ і "аусвайс" (так ми називаємо паспорт громадянина РФ) — то є тимчасовим.
Чи не тимчасовим? Останні новини про можливість якихось переговорів між Україною та Росією стосовно припинення вогню і залишення лівобережжя Херсонщини за Росією — ось що нас бентежить. Невже це нові реалії? Невже тепер нам доведеться до кінця життя терпіти росіян? Багато питань, а відповідей немає. І сидиш ось так, наче на перехресті, і не знаєш в який бік повертати.
А тут ще бойові дії...
Як вже все це дістало. Але ти розумієш, що треба жити далі, попри те, що частину родичів на ТОТ уже поховав. І сміючись крізь сльози, кажеш сусідам: "Якщо раптом щось — поховайте мене тут, вдома. Поруч з ріднею".
Надіслати новину: @NovakahovkaCity_bot
Приєднуйтесь до Нова Каховка сіті у Фейсбук
Долучайтесь до Нова Каховка сіті у Телеграм
