NovaKahovka.City продовжує публікувати роздуми і спостереження свідків, які залишилися на окупованих територіях.
Просто тікали від війни
Нарешті вдалося поспати, лежу і думаю: ці варвари знищують нашу пам'ять. Скільки залишилося тут будинків?
Люди виїхали похапцем, хто думав про сімейний альбом? Ніхто не думав, і уявіть собі, палають ці альбоми у вогнищах, коли горять хати, або дерибанять, мародери, які приходять і лізуть в хати. Сімейні фотокартки розкидані. І добре, коли якась сусідка то все позбирала і десь зберегла. А так би знімки валялися. І не дай боже з хатою щось станеться, і все залишиться у ній і згорить…
Нова Каховка, 1955-56 рік
Ніколи наші нащадки не зможуть відтворити те, дерево життя, своє родове дерево. Ми вже не пам'ятаємо добре своїх пращурів. А далі — далі все зупиниться. Може, в сімейному альбомі і є фотографії, напевно, початку минулого століття. А щось десь є з позаминулого століття і все. Я все одно не знаю нічого, фотографії не підписані, на жаль, я не знаю, хто ці люди.
А тепер пам'яті не буде взагалі. Росіяни знищують нашу історичну пам'ять, історію життя всіх людей, які повиїжджали. Це так жахливо і страшно: ми — люди без пам'яті, люди без історії, це як знаєте, з неба звалилися.
Думали, що це закінчиться через три місяці
Хто ви, де ви? Про сімейні альбоми ніхто не подумав. Може, якісь пару фоток взяли, всі інші просто тікали від війни. Ненадовго, думали, що це закінчиться через три місяці, ну хай там пів року, і так...
Сумно від цього, що наші онуки не будуть знати, і ніколи не побачать своїх: своїх прадідів, дідів, і взагалі сумно від того, що люди поїхали світ за очі.
І будуть поховані на якійсь чужій землі, там, де немає їхніх предків, там, де ти взагалі нікому не потрібен. І хтось прийде на кладовище, ніхто не згадає, хто ти такий. Ніхто з сучасників про це не думає зараз. Зрозуміло, що молодь, скоріше за все буде обживатися на нових землях, в нових містах. А літні люди? Вони просто загубляться, як якась піщинка, пилинка, і все.
Радянський союз наробив багато біди в сенсі збереження родинних історій.
Нова Каховка, 1980 рік
Хай кожна людина подивиться свій альбом. Скільки в нього є фотографій?
Хто ці люди? Який рік, де сталася подія? Чи підписані фото, чи відцифровані вони?
Ось такі думки приходять зранку. Бо в нас стріляли, стріляли касетними бомбами. Для чого? Не можу зрозуміти. І це повторюється кожного дня, кожну ніч. Лягаєш і думаєш: “Дай боже, вранці прокинутися”.
