За понад 30 років журналістської діяльності мені доводилося брати інтерв’ю у багатьох відомих людей: народних депутатів, дружини президента Людмили Кучми, українських політиків, «зірок» естради, політологів, банкірів, експертів тощо. Але це інтерв’ю – особливе.
У серпні 2012 року я працював у Києві в редакції «Газети по-українськи». Від заступника головного редактора отримав завдання взяти інтерв’ю у предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату митрополита Філарета. Матеріал запланували для журналу «Країна», який випускала наша редакція. Запитання готували разом з головним редактором. Я зателефонував тодішньому секретарю церкви Євстратію Зорі і домовився про зустріч. Попередив редакційного фотографа Сергія Старостенка.
У призначений час приїхав до резиденції патріарха в центрі столиці на вул. Пушкінській. У невеликому передпокої вже сидів Сергій. Ми почекали хвилин 10, але ніхто до нас не виходив. Я постукав у двері, що вели вглиб резиденції – тиша. Заглянув усередину. Це була велика зала для засідань. Ми з фотографом зайшли і почали озиратися. Посередині стояв величезний масивний стіл. На стінах висіли ікони.
Я помітив зліва бокові двері і зазирнув туди. Там була кухня і трапезна. Запитав одну з жінок, що готували обід, де владика. «Чекайте, зараз буде», - спокійно відповіла вона. Я повернувся до зали, і тут з інших бічних дверей по діагоналі вийшов патріарх. Він суворо поглянув на нас і сказав:
– Та ми чекали, нікого не діждалися… – почав виправдовуватися я.
Владика вказав на стілець і сам сів за стіл. Інтерв’ю тривало хвилин 49. Патріарх відповідав на мої запитання чітко і впевнено. Сергій у цей час фотографував з різних ракурсів.
Коли запитання вичерпалися, я вимкнув диктофон, і ми розпрощалися.
Та найбільше мене в цій історії вразило не саме інтерв’ю, а те, що у владики в резиденції не було жодного охоронця. У ті часи, за президентства Віктора Януковича, до України часто навідувався керівник Московського патріархату Кирило Гундяєв. За ним завжди був ескорт крутих автівок і купа дебелих і вишколених охоронців. Просто підійти до нього було неможливо, а тим паче взяти інтерв’ю. Тому мене і вразила доступність і відкритість патріарха Філарета.
Нещодавно в українських ЗМІ з’явилася повідомлення про замах на владику Філарета. У журналі Синоду є запис від 27 липня, про те, що 25 травня цього року заштатний єпископ Севастіян (Вознюк) зайшов зі своїм сином до резиденції патріарха. Монахиня Варвара почула їхні кроки і вийшла подивитися, хто йде. Непрохані гості бризнули їй у лице сльозогінним газом і утекли. Відтак їх звинувачують у тому, що вони планували замах на Філарета через те, що Севастіяна позбавили сану, бо він не здійснював літургій.
Але й після цього інциденту в резиденції КП охорони нема. «Святіший Патріарх Філарет відмовляється від охорони, – заявив протоієрей Олександр Шмуригін. – Він не хоче жодного охоронця, надіється на Господа Бога».
Те інтерв’ю стало практично моїм «дембельським» завданням. Через кілька днів після його публікації я вийшов на пенсію і повернувся до Нової Каховки. Його можна прочитати тут. Воно й досі актуальне в багатьох вимірах.
Фото: Сергій Старостенко
