Ви напевно знаєте, що легендарний мультфільм «Жив був пес», попри російське виробництво, таки має українське коріння. І не лише за сюжетом, піснями, які звучать в мультику чи зображеним українським побутом. Ключову роль для появи культового мультфільму зіграло місто Олешки на Херсонщині.
На початку 1980-х режисер «Союзмультфільму» Едуард Назаров приїздив сюди в гості.
«Я ездил несколько раз в Украину, к друзьям, в город Цюрупинск, проводил там летом время. Там кое-какие детали почерпнул. Белые хаты, ночные гуляния по улицам – это все было наяву. И застолья я видел, конечно», – згадував Назаров.
Едуард Назаров
Дружина Назарова згадує, що Олешки таки вплинули на режисера і той остаточно вирішив писати сценарій до мультфільму «Жив був пес».
Але перше знайомство з українською казкою, яка лягла у сюжет мультфільму, сталось задовго до анімації. У дитинстві батько подарував малому Едіку українську казку про собаку Сірка. Українською мовою. Ця ж казка потрапила йому до рук знову вже в дорослому віці, коли Назаров працював на «Союзмультфільмі».
У роботі над мультом Назаров відвідує Київ, музеї Львова. Їздить селами, набирає матеріал. Побут та інші деталі інтер'єру вивчає в Пирогові. До речі, українські пісні «Та косив батько», «Ой там на горі», які звучать у мультику, за різними даними справді з Полтавщини. Але не гурт «Древо» з Крячківки, а з сіл Лубенського району. І почув записи Назаров у Києві в Інституті фольклору та етнографії АНУ.
Олешківського друга Назарова звати Петро Васильєв. Два дні ми шукали і перебрали чи не всіх Васильєвих в Олешках. Дзвінки, архів, магазини, військомат, міськрада, пошта, драцс і самі жителі Олешків. Місцеві вже, мабуть, пошепки говорили: «Якісь «довбодятли» шось там шукають про мультик».
У краєзнавчому музеї знайшли довідникову книгу 1992 року і закрутилося. Обдзвін, розпитування, наводки. Ми дуже близько, але знову коло замикається. Знайти бодай якийсь слід саме того Васильєва – виявилось ще тим агентурним розслідуванням. Але, мабуть, не доля. Поки що.
Зараз Олешки виглядають не так автентично, як 40 років тому. Але суцільний приватний сектор ще має риси швидше великого красивого селища, ніж міста. Видають старі хати, обкладені вже умовно сучасною цеглою. Так само кидаються в очі старі паркани, сараї, льохи у дворах, літні кухні. Час від часу зустрічаються хати, перекриті черепицею, якій щонайменше 100 років.
Мультфільм уже давно розібраний на цитати, і в кожного є свої улюблені епізоди. Чудова історія, «телеграфні» діалоги, добре прописані дуже прості герої. Саме такий пес був у кожного з нас у дитинстві. З такою мордою, сумними очима й банальною долею – ланцюг, будка, залізна миска і короткі «гав» на нічних сновид.
Уся ця історія пошуків на перший погляд для усіх вас може здатися банальною і простою. І воно так і є. Ну, подумаєш, що тут такого, мало яка передісторія створення чогось особливо цінного. Є і значно цікавіші. Але для мене це наче залізти по ту сторону телевізора в дитинстві.
Та найважливіше. Як добре, що я вперше побував саме в Олешках, а не в Цюрупинську. Тут ще багато цікавих та прихованих таємниць.
Любіть Олешки!
Автентичний фільм 1982 року
Реставрація українською мовою
