Від редакції: Оксана Гунько, журналіст та голова громадської спільноти для батьків дітей з інвалідністю про те, чому інклюзія має вийти за межі школи та на що варто звертати увагу батьків у спілкуванні дітей.
У моєму місті інклюзія в новому навчальному році з’явиться у всіх школах. Це виклик для освітян. І тест для усіх нас — батьків та дітей з особливими освітніми потребами, родичів, знайомих, друзів та зовсім незнайомих людей — від тих, хто мовчки спостерігає за цими процесами, до тих, хто агресивно відстоює своє бажання бачити світ навколо себе "ідеальним".
Ми не ідеальні. І мета цього навчального року — навчитися жити один біля одного, з різним баченням на світ, з можливістю — перейти у нашому суспільстві до толерантного спілкування — через мислення, через сприйняття кожного і готовність бачити цей світ різним, взаємодіяти з ним.
Вчора побачила ролік з Білом Петерсом про інклюзію (дякую МГО «Дитина з майбутнім»⎪INGO Foundation «Child with a future» та команді Inna Sergiyenko). Для мене цей ролік про неідеальну інклюзію. Дякую Білу, що розказав про те, що батькам варто звертати увагу на ілюзорну дружбу та "легкий" булінг. Пояснювати різницю таких стосунків (про це див. нижче у відео - ред.). Це важливий досвід взаємодії в умовах американської інклюзивної школи, з яким зараз зустрічаються українські діти або ще зіткнуться.
Наразі в моєму місті такі діти витиснені у квартири і гаджети. Соціальна ізоляція – її наслідки ми побачимо трохи пізніше, коли все ж таки доведеться спілкуватися з людьми, які мають ті чи інші порушення.
Чому так важливо оточенню навчитися жити поряд з людьми з різними порушеннями, а не закривати їх як раніше? Тому що однокласники вчаться бачити цей світ різним, а не через фільтр Інстаграму. Вони вчаться справлятися з різними ситуаціями у спілкуванні, і в тому числі, коли іншому учню потрібна візуальна підтримка (картками) або коли поряд хтось потребує спокійного сприйняття без оцінок та ярликів. Зараз наші діти вчаться взаємодіяти один з одним у класі, а потім, ставши дорослими, вони будуть зустрічатися в інших соціальних ситуаціях.
Біл говорив про те, що наслідки інклюзії позитивні для обох сторін — дитина з особливими освітніми потребами вчиться проявлятися — жити самостійно, працювати, заводити стосунки. І він радий тому, що будучи 38-річним аутистом має можливість консультувати родини в іншій країні.
«На початку інклюзія може виглядати дорогою. Але людина з інвалідністю може працювати, у такий спосіб вона не витрачає, а вкладає гроші в економіку», - каже Біл. І додає: «У майбутньому інклюзія збереже гроші суспільства і зробить його багатшими не лише грошима, а й людьми».
Люди та сім’ї, які зіткнулися з інвалідністю — це ті, хто поніс ризики. І тепер з цими ризиками потрібно вчитися жити. Жити усім нам. Так формується різноманіття суспільства.
За офіційною статистикою на території Новокаховської ОТГ проживає 2635 осіб з інвалідністю. З них 309 дітей. Але зі свого досвіду скажу, цих людей більше. Бо дехто не йде отримувати статус інвалідності. Це не тільки про спротив, а й про бажання бути прийнятим у суспільстві без статусів.
Ми усі різні. Неідеальні. Живі. І кожний вносить у цей світ особливість свого Я. Неідеального. Живого. Для когось неідеальна інклюзія заходить через школи, а вийде через оточення і стиль життя, стиль спілкування один з одним.
*Ролік з Білом Петерсом про безпеку в школі:
