Понад 30 років тому був показаний легендарний бойовик «АМЕРІКЕН БОЙ», який знімався на Херсонщині. Цей фільм про те, як після війни в Афганістані аж із Америки до друга прилітає його побратим. Так трапляється, що він вбиває усіх кривдників друга – місцевих бандюків і насамкінець справедливо обурюється засиллям злочинців тамтешньому слідчому.
– Та що ж ви з країною зробили, доки ми воювали?
Яма на місці дачі
Недавнє моє повернення на Херсонщину не схоже на криваві розбірки «амерікен боя», та все ж так хочеться вигукнути:
– Та що ж ви з країною зробили, доки ми на Євромайдані боролись та в АТО і в ООС воювали?
Утім, про все по порядку.
На малу Батьківщину мене покликала гидка новина: на Херсонщині, поблизу траси з обласного центру на Скадовськ розібрали мамину двоповерхову дачу. Голова дачного кооперативу Олексій Майданюк відмовився мені надіслати фото письмового лже-договору купівлі начебто родича мами, тож довелося купувати дорогий квиток. Хвилин за десять після незрозумілої відмови Майданюка мені зателефонував сусід по дачі Олег Олександрович і запропонував придбати розгромлену дачу.
Те, що залишилося від 2-поверхової дачі з цокольним поверхом
– Так на її місці відтепер вже величезна яма, – кажу.
– От я ділянку з ямою і куплю, – відповів він.
У мене аж брови дугою: чому Майданюк захотів, щоб я прокатався аж понад півтисячі кілометрів і чим цікава моя яма сусіду?
Консерви і хабарі
Та не буває лиха без добра. У вагоні зустрівся з другом юності, недавнім директором чи то консервного цеху, чи то навіть заводу. І дорогою стільки від нього наслухався, як він мав необережність інвестувати в Херсонщину, придбавши не лише підприємство, а й величезний заміський будинок із сауною. І врешті-решт все вимушений був розпродати ледве не за безцінь. Бо замучив чиновницький рекет та тотальні крадіжки консервів і навіть сировини.
– Хабарі, – розповів він, – вимагали шалені. Від вимоги готівки начебто на ремонт місцевої фіскальної служби, і навіть уявити не зможете, до чого…
– Нічого собі, – вигукую, – чув, що власники дуже солідної молочної торгової марки подарували меру великого міста на день народження всього-на-всього недорогий кондиціонер.
– А я й не потикався в районну адміністрацію без скаженої суми в доларах, щоб звідти якось вплинули на тих же фіскалів-хабарників, або в митницю, щоб відправити свою продукцію закордон, – зізнається. – Не менше дошкуляли і злодійкуваті робітники. Незважаючи на відеокамери, вони тягли з підприємства все що могли – від найкращих м’ясних консервів до залишених без догляду інструментів своїх же товаришів. Спробував був поміняти «непильну» заводську охорону на «поліцейську секьюріті», як вже злодії в погонах почали красти набагато більше, не стидаючись завантажувати нацуплене навіть в поліцейський транспорт.
– Можливо, до херсонського губернатора варто було звернутись?
– Йому було не до нас, інвесторів. Тому я все вирішував через друзів із Києва із СБУ та МВС. Інакше мене б обідрали немов липку і викинули б як використаний презерватив.
Я наївно сподівався, шо на рідній Херсонщині мені пощастить більше, ніж другові. Бо був колись відомим тут журналістом, працював у провідних ЗМІ області, надавав допомогу місцевій тоді ще міліції і навіть затримував злочинців. А зараз постійно виступаю як експерт на провідних національних телеканалах
Голитьба і динозаврівський лохотрон
Але, як виявилося, правоохоронцям Херсонського УМВС колишні та нинішні заслуги не важливі. Добре, що хоч заяву про вчинення злочину погодились прийняти. Але бувалі поліцейські на вушко шепнули:
– Напевне, нічим вам не допоможемо. Вочевидь, голитьба розібрала вашу дачу. То тепер шукай вітра в полі.
– Але ж звідки, – заперечую, – у «голитьби» автокрани для демонтажу будівель та спецтехніка для перевезення довжелелезних плит перекриття та фундаментних блоків-«п’ятірок»?
Херсонські пінкертони лише знизали плечима у відповідь.
Але найбільше вразив мене не «гостинний прийом в УМВС – на такий і не сподівався. А велетенські будяки ледве не перед вокзалом і неметені вулиці Херсона навіть за дві доби до Дня міста. Та й «зграї» динозаврів на набережній Дніпра не побачив, бо їх, як сказали, перевезли до Нової Каховки для участі в передвиборчій кампанії до Верховної Ради наступника мера Херсона Ігоря Колихаєва (про цей «динозаврівський лохотрон» варто написати) окремо.
Динозаври Колихаєва тепер в Новій Каховці
А ще врізалось в серце те, що на 31-му році Незалежності в туалеті на другому чи третьому поверсі будівлі УМВС замість унітазів, як кажуть у народі, «дючки» і кожен заходить із своїм папером (мене виручив слідчий на ім’я Ельдар).
Взагалі ж відсутність цього предмету інтимної гігієни і елементарних унітазів – не дрібниця. А факт, який красномовно свідчить про істинне ставлення поліцейської системи до місцевих стражів порядку. Тож повірив словам приятеля – колишнього слідчого, що справжні фахівці через подібне «наплювательське» ставлення до їхніх потреб вже давно накивали п’ятами з обласного УМВС.
Папірець із дитячим почерком
Більш уважними до мене виявилися в поліції Голопристанського району Херсонщини, на території якого і була розташована розібрана дача. Через годину патрульний екіпаж поліції усе ж приїхав на місце злочину. Увесь цей час я майже як вартовий ходив за головою кооперативу Олексієм Майданюком, який все збирався чкурнути від поліції, бо запахло смаженим. Адже саме він, як виявилося, майже три місяці підряд дозволяв демонтувати чужу йому дачу і весь цей час відкривав для зловмисника на спецтехніці Антона Саранчі ворота, завжди зачинені на замок.
Голова дачного кооперативу Олексій Майданюк
Причому навряд чи недолугий Майданюк дозволяв, узявши копію лже-угоди купівлі-продажу між ним і, уявіть собі, фіктивною особою, яка йому начебто навіть паспорт не показала. І на цьому лже-договорі – папірці, написаному ще й дитячим почерком та ще й без дати, зазначалося, шо дозвіл демонтувати будинок дав начебто брат його власниці.
Хоча лише дебілу незрозуміло, що ніякий брат, навіть якби він був і невигаданий, немає права розпоряджатися чужим майно, якщо його офіційно не уповноважив власник.
– А чому ж у власниці не запитали, – запитав зовсім не у невігласа, а,за моїм переконанням, співучасника злочину Олексія Майданюка.
– Бо загубив її номер телефону.
– А чому ж мені, її сину, не зателефонували?
– Ми думали, що ти переїхав за кордон.
– Та за який кордон я міг переїхати, якщо мене мало не щодня показують по телебаченню?
– А ми телевізор не дивимося.
– А чого ж не знайшли мене через соціальні мережі – фейсбук, інстаграм?
– Не користуємось. І взагалі ти, Вовка (називає мене так, бо добре знайомі з лихих 90-их) некультурна людина, бо викинув порожній пакет кефіру на свою ділянку.
Дачу споруджували в борг
Так, викинув у будівельне сміття, що залишилось після по суті крадіжки будинку моєї мрії, яку починав будувати ще з живим татом та родичами у ті ж «ліхіє» 90-ті. У той час, коли дотоді благополучну область захопили зграї бандитів від влади, які місяцями не виплачували людям навіть заробітну платню. Тож доводилося споруджувати дачу в борг, який ще довго тягарем висів на наших шиях. Тоді, як на берегах Дніпра неподалік мов ракети злітали палаци місцевих рекетирів, наркобаронів, тих бандитів при владі, а ще міліціонерів-перевертнів, про злодійські витівки яких був написав у знаменитій тоді газеті «Молодь України» статтю «Підлість у міліцейських погонах».
Мабуть, повірите, що в мене в ці хвилини навіть руки так зачесались врізати в морду очевидному співучаснику злочину Олексію Майданюку за те, що фактично плюнув мені в душу і розтоптав мрію повернутись після виходу на пенсію на благословенну Херсонщину і жити у власноруч побудованому будинку з видом на Дніпро.
Навіть запитав перед походом на руїну у продавщиці в магазині біля дач:
– А що купити, щоб допомогло мені підготуватись до лютої бійки?
– Горілку, звісно, – порадила вона.
– Та, ні, – відповів їй після того, як приступ миттєвої люті промайнув, – я вживаю лише каву та кефір. Під час журналістських розслідувань так точно.
Розслідуємо, якщо звможемо
У Голопристанському РВВС, куди вирушив після відвідування руїни, за три години негаласливих наполягань домігся, щоб мене нарешті опитала красуня-дізнавач Ксюшенька, яка, як сказали, почала працювати лічені дні тому. За цей час і поліцейський туалет відвідати. Між іншим, з унітазом і папером. Пропонував поліцейським, що проходили повз мене, надати будь-яку допомогу, поділитися понад 30-тирічним досвідом журналістських розслідувань, у тім числі пов’язаних із кримінальними злочинами.
Голопристанський РВ ГУНП в Херсонській області
Відповідали невпевнено:
– Розслідуємо самі, якщо зможемо…
«Якщо зможемо» – така відповідь мене не влаштувала, тож вирішив знову відвідати обласне УМВС в Херсоні, але передостання маршрутка нас, пасажирів, не взяла чомусь, а рейс на 19.00 взагалі відмінили. Тож довелося наймати таксі до обласного центу за 600 гривень.
Вулиця, якої нема
О 7-ій ранку, немов той кіношний «амерікен бой», відправився самотужки впольовувати Антона Саранчу. За вказаною в інтернеті реєстраційною адресою підприємства «Техагросервіс» по вулиці Східній 14-А, будинок 45, в якому він власник, його не знайшов. Бо це було неможливо. Адже, як розповіла директор поштового відділення на вулиці Східній 14, вулиці Східна 14-А не існує. Вразило й те, що ця вулиця біля чи не основної херсонської магістралі Перекопської на 31-му році Незалежності ще не заасфальтована. А вздовж самої Перекопської на брудній підстилці, фактично прямо на землі, продавали свіжу рибу з Дніпра. О часи, о звичаї…
Знову мчу в УМВС. Падаю в ноги черговому слідчому Максиму Трубаєву. Інформую, що ще три дні можу перебувати на Херсонщині. Кажу, що приїхати знову буде зовсім нелегко. Тож попросив:
– Використовуйте мене аж на всі 1000 відсотків, щоб зміг дати всі потрібні покази і пояснення, допоміг, чим в змозі, розслідувати злочин.
На що він дав зрозуміти, що часи добровільної допомоги міліції вже давно минули – вже ж у нас поліція. Але увійшов у моє становище і навіть, низький уклін Вам, Максиме, на листку написав, які процесуальні дії варто обов’язково зробити слідчим Голопристанського РВВС.
У кого не втомлюються руки
Ноги в руки – і знову з висолопленим язиком чимдуж мчу в Голу Пристань. Та там, у приміщенні РВВС, ледь не впав на п’яту точку. Бо тамтешні поліцейські чітко заявили, що Ксюшенька ще вчора правильно виконала зі мною усі потрібні дії (хоча в мене не подивились навіть потрібні документи), а в Херсонському УМВС під керівництвом полковника Олександра Прокудіна, мовляв, руки не втомлюються від неробства займатися рукоблуддям... І взагалі досить херсонським працівникам УМВС «балду ганяти». І усіх працівників, крім бухгалтерії, треба відправити в районні відділи внутрішніх справ, бо, як сказали, «тут у нас видніше, як боротись із злочинністю».
Не мав часу вступити в полеміку, тож знову чкурнув маршруткою в Херсон. Дорогою мені вирішив допомогти «Дмітрій Ніколаєвіч», який на сусідньому сидінні повертався з відпочинку із місцевого курорту Залізний Порт.
– Вижу по озабоченному лицу, что тебе нужна помощь. И я тебе помогу. Только пиисяшку со мной хряпни, – запропонував він випити, дістаючи із пазухи розпочату пляшку самогону.
– Ні, Дмітрій Ніколаєвіч, у відрядженнях не вживаю.
«Настучишь в полицию – убью»
У Херсоні мене вже чекав старий друг на «Мерсі» із водієм із домашньою адресою Саранчі Антона Геннадійовича, який, як виявилося, мешкає в найзатишнішому селі на Херсонщині – Чорнобаївці за адресою: вулиця Першотравнева, 51. І тут ми на хвильку поринули в ностальгію, бо разом збирали із другом помідори на полях двічі Героя Соціалістичної Праці, а потім і Героя України Дмитра Костянтиновича Моторного. А опісля в колгоспному гуртожитку грали на гітарах для красунь тоді ще педагогічного інституту імені Надії Крупської.
Та раптом ми з’ясували, що за нами стежать злодії, напевно, поплічники Антона. І здивувались, бо лише співробітники поліції Голопристанського РВВС знали, що я вирушив розшуковувати адресу зловмисника, щоб потім завітати до нього додому. Як приїхав, уже встиг інкогніто поспілкуватись із бабусею Саранчі Оленою Савеліївною. Дізнався, що її донька Світлана забрала «непутьового синочка» до себе на заробітки в Італію. Аж раптом несподівано пролунав дзвінок.
– Поговорим, – крикнув незнайомець грізно. – Я Антон Саранча. Приезжать ко мне домой – табу! Мы за тобой уже второй день следим. Встречусь с тобой, когда вернусь из Италии.
– А навіщо ж ти, тварюко, мій будинок зруйнував?
– Это моя работа – разбирать неновые строения. Вот и твою дачу демонтировал. И стройматериалы продал. А ты себе построишь ещё не одну. Денег небось хватает, раз уже давно киевлянин. А настучишь в полицию, запомни: убью!
«Що ваш генерал розуміє?»
Мені було наплювати на зухвалість та цинізм, з яким зі мною розмовляв доморослий рейдер на вуличне прізвисько «Саранча-Бульдозер». А от стежити та загрожувати життю та ще й столичному журналісту – такого й в «ліхіє» 90-ті на Херсонщині не пригадую. Тож після поради з колишнім керівником Херсонського УМВС генералом Валерієм Валерійовичем Литвиним та друзями з МВС повертаюсь на вже обридлу від дводенних поневірянь Лютеранську, 4 і знову пишу заяву на ім'я полковника Олександра Прокудіна вже про стеження.
Очцльник ГУ НП в Херсонській області Олександр Прокудін під час зустрічі з журналістами області
А поки її приймають, чую:
– Що він розуміє, ваш ненерал Литвин, щоб щось комусь радити. Поліцейські порядки вже давно пішли вперед, а він зі своїми знаннями залишився десь у хвості плентатись.
Хоч був виморений, але відповів, що генерал Валерій Литвин і такі як він не прогнулися свого часу перед херсонськими бандюками та зеківською «пєтушнею» на підхваті та й в законах розбирається не гірше молодих.
На що мені примирливо порекомендували більше про себе турбуватись і частіше оглядатись. А друг тут же на виході із приміщення запропонував посилену охорону.
Як діє злочинна схема
Категорично відмовився. Хай мене у рідному Херсоні такі як Саранча бояться, як боялися не лише в Херсоні подібні йому тварюки ще до моїх постійних відряджень в АТО (в ООС не був).
Дізнався, що схема злочинів Саранчі-Бульдозера особливо підла. Спочатку такі як він, самі дають оголошення в інтернеті про те, що будинки, які погано доглядаються, начебто продаються. Потім злодії роблять фіктивні договори купівлі-продажу. Беруть у долю голів дачних кооперативів або дільничних і демонтують чужі будинки.
Боляче, що подібна саранча окупувала не лише Херсонщину, що «ліхіє» 90-ті відроджуються і в обласному центрі. Боляче було прогулюватися по майже центру Херсона і на фасадах багатьох будинків і квартир бачити сумні оголошення: «ПРОДАЕТСЯ».
Засвідчую, що подібної великої кількості жахливих по суті оголошень не довелося цим влітку бачити навіть під час недавнього відрядження до веселої Одеси, а потім до гамірного Миколаєва.
Заголовне фото надано автором
