10 вересня виповнюється 125-річчя Олександра Довженка – видатного українського кінорежисера. Італійські режисери називали його «кінематографічним Гомером ХХ століття», а Федеріко Фелліні вважав учителем у кіномистецтві. Нова Каховка стала для Олександра Петровича «вітчизною його найдорожчих почуттів». Він часто бував тут на початку 1950-х років. Жив місяцями, ходив по будові, спілкувався з людьми, писав сценарій свого фільму «Поема про море», проводив кінопроби. Стрічку після смерті режисера зняла його дружина Юлія Солнцева.
Цитата
«Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманність в пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов'ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів». Олександр Довженко «Щоденник».
Разом прожили чверть віку
Акторка Юлія Солнцева одного дня 1928 року в Одеській кіностудії показувала друзям світлини зі своєї кінопроби на новий фільм.
Раптом чиясь рука ззаду взяла фотографії:
— Дайте я погляну.
Обернулася — перед нею стояв режисер Олександр Довженко.
— Це добре, а це недобре, — говорив рішуче.
Потім недбало повернув фотографії та зник. Через кілька днів вона сиділа у знайомих. І тут з'явився Довженко.
— Знаєте, я приніс апельсини, — весело сказав він.
І почав, як фокусник, виймати з кишень пальто, з капелюха, з-під сорочки величезні апельсини. Усі розсміялися, стали пити чай. А Юлії Солнцевій Довженко сказав:
— Я прийшов по вас.
Вони прожили разом понад чверть віку.
Юлія Пересвєтова (таке справжнє прізвище Солнцевої) народилася в Москві в інтелігентській родині 7 серпня 1901 року. 1922-го закінчила Державний інститут музичної драми, працювала в Московському камерному театрі. Узяла псевдонім Солнцева
Уже перша її роль у кіно — інопланетянки у фільмі «Аеліта» — мала шалений успіх у глядачів. Солнцевій присвячували вірші, їй цілував руку Володимир Маяковський. Отримала запрошення з Голлівуда, але не поїхала. Знайомство з Олександром Довженком змінило усе її життя. «Я зустріла саме такого чоловіка, якого чекала», — казала вона потім. Родині довелося жити в Одесі, Харкові, Києві, Москві. 1930-го Солнцева знялася у фільмі Довженка «Земля». Працювала асистентом і помічником у стрічках «Аероград», «Щорс» та інших
Олександр Довженко і Юлія Солнцева
1958-го — через два роки по смерті чоловіка — поставила фільм «Поема про море» за його сценарієм. Також екранізувала «Повість полум'яних літ». 1961-го отримала приз за режисуру цієї стрічки на Каннському кінофестивалі. А 1965-го на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні — спеціальний диплом журі за стрічку «Зачарована Десна» — «За художні та технічні достоїнства фільму». Через два роки зняла на «Мосфільмі» фільм «Незабутнє» — за воєнними оповіданнями Олександра Довженка. А про його творчість — стрічку «Золоті ворота» (1969). Підготувала й надрукувала у видавництві «Искусство" зібрання творів Олександра. Довженка.
Померла в Москві 29 жовтня 1989 року, похована на Новодівочому кладовищі.
До Довженка привів Кручоних
Херсонський літературознавець Сергій Сухопаров познайомився з удовою Олександра Довженка Юлією Солнцевою в середині 1980-х, кола вона вже доживала віку в Москві.
— Олександр Довженко якийсь час був пов'язаний із поетом Олексієм Кручоних, — згадує Сергій Михайлович. — А я саме про нього збирав матеріали — досліджував російський авангард. У Центральному державному архіві літератури і мистецтва в Москві був фонд Довженка. Але мені сказали, що його можна дивитися тільки з дозволу дружини покійного режисера. Дали її телефон. Подзвонив. У слухавці почув досить молодий жіночий голос. Юлія Іполитівна Солнцева запитала, хто я і чому телефоную. «Хорошо, — сказала вона. — Я открою для вас архив Довженко. Мы с Александром Петровичем знали Кручёных».
Коли зателефонував їй удруге, щоб подякувати за доступ до матеріалів, попросила приїхати до неї. Жила у трикімнатній квартирі на Кутузовському проспекті — елітному районі для партійної та мистецької еліти. Над аркою побачив велику меморіальну дошку, присвячену Довженкові. Будинок стояв упритул до іншого, в якому раніше жили два генсеки — Брежнєв і Андропов.
Двері мені відкрила маленька сухорлява жіночка. Їй було вже за 80. Солнцева спиралася на інкрустований ціпок. У неї був перелом шийки стегна, тому пересувалася з великими труднощами. Коли треба було вийти з квартири, то потребувала сторонньої допомоги. Щороку їздила на Новодівоче кладовище, де був похований Довженко. Її возили туди й назад, піднімали на поверх.
З Брежнєвим стосунки не склалися
Потім часто бували в Юлії Іполитівни?
— Колись зателефонував їй — повідомив, що їду до Москви. Юлія Іполитівна сказала, що лягає до Центральної кремлівської лікарні. Попросила привезти їй побільше двокопійчаних монет — щоб телефонувати з автомата. По всій Москві знайшов зо два десятки «двушок» — вони були дефіцитом. Була щаслива. Сказала, що через кілька днів виписуватиметься. Попросила подзвонити по якомусь номеру, щоб їй прислали машину і привезли ложку й чашку. «Дача генерала армии Цинёва», — почув я у слухавці, коли зателефонував за тим номером. І мало не впав: це ж був заступник голови КДБ. Передав прохання Солнцевої дружині генерала. «Пусть не переживает, мы её заберём», — сказала привітно Циньова.
Юлія Солнцева в останні роки життя
Якось я запитав у Юлії Іполитівни, які в неї стосунки з Кремлем. «С Брежневым отношения не сложились, — сказала. — Как-то ездил в Индию, меня приглашали в состав делегации, я отказалась».
1987 року я вибив відрядження до Москви на цілий місяць. Одразу зателефонував їй. Просила бувати в неї щодня. Але я фізично не міг, адже в Москві відстані величезні. Намагався бувати хоча би через день — зазвичай увечері, після того, як посидів в архівах, музеях і бібліотеках. Завжди годувала мене. Солнцева була на «спецдовольстві», отримувала хороші продукти. Але чогось особливого не готувала — нарізала ковбаску, часом був борщ, вареники. Пригощала заморськими фруктами. У неї я вперше скуштував ківі.
Якось почувався дуже зле. Вона повела мене на кухню, нагодувала, викликала таксі. Коли їхав, почув, як диспетчер запитує таксиста: «Заказчик спрашивает, как себя чувствует пассажир Довженко». Ми з водієм витріщилися один на одного. Я показав йому великий палець: мовляв, усе гаразд. Їхав далі розчулений. Солнцева назвала мене «пасажиром Довженком», щоб зробити мені приємно.
Врятував Лаврентій Берія
Що Солнцева згадувала про Довженка?
— Називала виключно Олександром Петровичем. Із захопленням розповідала, як закінчувала його фільми, їздила в Нову Каховку знімати «Поему про море».
З українськими митцями в неї стосунки не склалися. Найбільше нарікала на Олександра Корнійчука, його дружину Ванду Василевську і Миколу Бажана. Вважала, що вони вижили Олександра Довженка з України.
Розповідала таку історію. На початку війни, 1941-го року, Довженко потрапив в оточення. Юлія Іполитівна розуміла, що його треба рятувати. Знайомі порадили звернутися до самого Лаврентія Берії — наркома внутрішніх справ. Той зустрів її чемно. Спитав, яка справа привела до нього. Потім дав команду: у район оточення відправили загін спеціального призначення. Із цього котла Довженка витягнули. Він потім розповідав дружині, як при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав «опель», в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось з українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися.
Відкриття пам'ятника довженку в 2012 році в Новій Каховці
«У її красивих очах весь час був сум»
Солнцева допомагала вам у літературознавчих пошуках?
— І неодноразово. Якось пожалілася: «Если бы у меня были ноги здоровые, я оббегала бы всю Москву. Мы бы с вами издали книжку самых лучших воспоминаний об Александре Петровиче». Але здоров'я не дозволяло їй бігати. Тож мусила свою енергійність обмежувати телефоном. Постійно протежувала мені. Зателефонувала голові Спілки письменників Росії Сергію Михалкову і сказала: «Примите Сергея Сухопарова. Так надо».
Так само влаштувала мені зустріч з Андрієм Вознесєнським. Викликала й оплатила таксі до Передєлкіно. Водій потім чекав дві години, поки Вознесєнський розповідав мені, який він геніальний поет. Подарував свою книжку з автографом, підписав: «Спасибо за Крученых». Коли я попросив у Юлії Іполитівни автограф, вона спитала, що мені написав Вознесєнський. Підписала книгу так само.
Солнцева писала, що після смерті Довженка вона почувала себе самотньою. Це відчувалося?
— Це абсолютно точно. Хоча я не знав її справ і оточення. Вона не була покинутою бабусею — до неї приходили режисери, письменники, артисти. Їй робили манікюри, масажі. Вона чудово трималася. Але коли сиділа на диванчику із ціпком і жваво говорила зі мною, у її красивих очах весь час був сум. Хоча старалась тримати спину, робити гордий вигляд, відкрите обличчя. Вона не знайшла у житті гідної заміни Олександру Петровичу.
На головному фото: Олександр Довженко із дружиною Юлією Солнцевою (ліворуч) і актрисою Марією Ладиніною, початок 1950-х.
