– Ви на перев’язку? – виглядає в коридор поліклініки медсестра. – А що у вас?
Показую рукою на область вирізаного апендикса.
– Так ви Гунько, – здогадується вона. – А я вас без маски не впізнала.
Одягаю маску і заходжу до перев’язочної.
Кількамісячне носіння масок іноді призводить до ситуацій, коли ми не впізнаємо когось або нас не впізнають. Але можна й використати це, притворившись, що не впізнав людину, з якою не хочеться спілкуватися.
Після перев’язки помічаю в коридорі пильний погляд на собі якоїсь жіночки. Знімаю маску.
– Я вас впізнала, – каже вона. – А ви мене? – теж знімає маску.
Згадую: колись ми були в одній групі по освоєнню техніки трансцендентальної медитації.
– Джей Ґуру Дев, – кажу замість вітання.
В індійській міфології це означає перемогу розуму в нас самих, поєднання гідності і веселості. Вживається як привітання. Для нас цей вислів був сигналом закінчення колективного медитування і став своєрідним паролем.
– Джей Ґуру Дев, – посміхається жінка.
Пандемія коронавірусу колись закінчиться. І тоді ми всі скинемо маски. Та от питання: чи впізнаємо одне одного. Можливо, доведеться згадати якісь слова-маркери нашого докарантинного життя.
