Кілька років тому у складі делегації українських письменників я побував на Шевченківському святі у Вінниці. Туди були запрошені делегації з кількох країн, у тому числі з Білорусі. Серед білоруських літераторів була молода співачка Тетяна. Розповіла, що напередодні її звільнили з Мінської філармонії за те, що вона принципово завжди розмовляла рідною мовою.
Весела і розкута Таццяна – так її звали білоруською – стала душею товариства у ці дні. Вона співала вечорами під гітару білоруські і українські пісні та старовинні російські романси, розповідала про життя інтелігенції в своїй країні.
Ми спілкувалися кожен своєю мовою і розумілися без перекладача. Таня захоплювалася українцями за те, що вийшли на Майдан, що змогли дати відсіч північному агресору. За те, що у нас свобода слова, можна вільно говорити українською. Що ми можемо вільно обговорювати події в країні, критикувати свого президента і періодично змінювати владу.
Та сама Тетяна
Інший письменник з Білорусі розповів, як виступав з колегою в сільській школі. У кінці зустрічі п’ятикласник запитав його, звідки він так добре знає польську мову. Хлопчина переплутав її з білоруською.
На заключному концерті, коли на сцені виступав наш хор імені Верьовки із народними піснями і танцями, Таццяна розплакалася від розчулення. Скрушно зітхала, що у них таке неможливе. Говорила, що молоді люди білоруської не знають і вважають себе «руськімі». А народні пісні і танці майже нікого не цікавлять.
Здавалося б, білоруси ніколи не повстануть проти режиму. Та ось нахабна і груба фальсифікація президентських виборів їх обурила. І вони вийшли на свої майдани і вулиці з національними прапорами. А жорстокість, з якою влада почала придушувати масові протести, тільки підлила олії у вогонь. Почали страйкувати робітники найбільших підприємств і навіть мінського метро, десятки тисяч малих і середніх підприємств. Члени деяких виборчих комісій відмовлялися підписувати сфальсифіковані протоколи. Говорили: «Як ми людям в очі дивитимемося?»
На одному з телеграм-каналів виклали невелике відео. Дівчина крізь сльози розповідає на камеру, як з неї знущалися в районному відділку міліції, куди привезли в автозаку. Називали бидлом, зняли з неї джинси, погрожували удесятьох зґвалтувати.
- Стіни, підлога, кийки були в крові. «Ось вам зміни!» - кричали правоохоронці, - розповідає інший учасник акцій про знущання в міліції після затримань. У слідчих ізоляторах людей нещадно лупцюють, не дають сходити в туалет, катують електричним струмом. Ті, кого випустили, розповідають, що в камерах люди лежать штабелями в калюжах крові.
Жорстокість силовиків обурила колишніх спецпризначенців і службовців Внутрішніх військ. На знак протесту вони почали демонстративно викидати у сміттєві баки свою форму, що залишилася після служби, і записувати цю акцію на відео. «Ганьба вам! Даремно я служив!» - каже один із учасників цієї акції.
Ведучий військової програми «Арсенал» на каналі «Білорусь 1» Володимир Бурко опублікував в своєму інстаграмі відео, в якому оголосив про своє звільнення. «Я ніколи б, навіть в найстрашнішому сні, не подумав, що солдати і техніка, про які я розповідав, можуть бути застосовані проти свого народу», - написав він. Бурко закликав військових «одуматися поки не пізно» і прийняти «правильне рішення, яким білоруси будуть пишатися». Він підкреслив, що протестні акції проходять мирно, ніхто не хоче війни, а протестувальники «хочуть справедливості» і «просять їх не обманювати».
Тепер протести охопили практично всю країну. Люди виходять під гаслом: «Відправимо таргана на звалище». Мають на увазі свого президента Олександра Лукашенка.
Його нібито зовні благополучний і тихий режим ураз показав свою звірину сутність. І це побачив не тільки білоруський народ, а й увесь світ. Але свої проблеми білорусам доведеться вирішувати самим. І ціна за багаторічну терплячість до диктатора може бути великою. Такі уроки історії проходило чимало народів на земній кулі. Тепер цей урок належить пройти білорусам. Тільки тоді вони зможуть сказати: «Живе Бєларусь!»
...Пригодую, останній день нашого перебування у Вінниці над містом постала райдуга. І сьогодні набільше мені хочеться, щоб вона зійшла над Білоруссю. Десь там, серед протестантів, упевнений, і Таццяна - справжня дочка свого народу і щирий друг України.
